— Сорок дев’ять людей загинуло, хрещений, — з гнівним докором промовила Діана. — І те, що сталося двічі, обов’язково повториться втретє, вчетверте, вдесяте!

— Я знаю, Діано, але…

— Чорт забирай, ви втерли носа конкурентам ціною півсотні життів!

«Ось воно, почалось», — подумав Олексій і наважився договорити.

— Будь ласка, дослухай мене. Я знаю, що з літаком проблема, і визнаю: у цьому наша — і моя також — вина. Але я хочу, щоб ти збагнула: ця проблема не мала ніякого впливу на події 13 лютого в аеропорту Париж-Північ. Ми довго дискутували з цього приводу з Ревою. Зрештою Захарович посадив найкращих пілотів-інструкторів за тренажер, на якому ми змоделювали посадку і з урахуванням затримки реакції двигунів, і без неї. Пілоти пробували разів вісім, але жодного разу не змогли перелетіти шестиметрову перешкоду на смузі. Чуєш мене? Жодного разу! Повторюсь: ми визнаємо, що з нашим лайнером проблеми, що «ААРОН 44» потрібно доробляти, що необхідно приземлити і модифікувати всі літаки, які розійшлись по авіакомпаніях усього світу, але катастрофа в Парижі була неминучою. Ти розумієш, що я кажу, Діано?

— Ні, — злісно відрубала вона.

Олексій роздратовано цокнув язиком. Він знав, що похресниця все розуміє, просто не хоче погоджуватись.

— Навіть якби двигуни спрацювали нормально, «ААРОН 44» не уникнув би зіткнення, — чоловік стулив рота, чекаючи реакції; Діана німувала. — Зараз ми вирішуємо, що робити далі. Не хочеться пускати на дно вдалий проект через єдиний ненавмисний промах. Це як… — чоловік не зразу знайшов порівняння, — …як кілограм морозива, у яке додали тридцять грамів собачого лайна, після чого все гарненько перемішали, й отепер ми мусимо придумати, як це лайно непомітно виколупати. Сліпе, непродумане оприлюднення фактів знищить літак, зруйнує дітище твого батька. Я зателефонував тобі, щоб пояснити, що загалом проект «ААРОН 44», попри всі недоліки, не пов’язаний із загибеллю 49 людей у Парижі і що, пустивши проект на дно, ти цих людей не повернеш, — Олексій заговорив упевненіше. — Натомість ти залишиш тисячі людей без роботи тут, в Україні, ти заплямуєш концерн, якому твій тато присвятив життя, й основне — поставиш невитравне тавро на пам’яті Родіона Столяра. Ми із Захаровичем дуже сподіваємось на твою стриманість і розуміння, Діано.

Жінка довго мовчала перед тим, як озватися:

— Скільки їм не вистачило часу?

Хрещений довго мовчав перед тим, як проказати:

— Дві-три секунди. Якби Радислав Ротко помітив «Øveraasen» на три секунди раніше, затримка в реакції двигунів справді мала б вирішальне значення, а так… борт 1419, на жаль, не мав жодного шансу.