Клото: (— Ти прожив своє життя як частина Визначеності, але все змінилося).

Луїза: (— Коли? Це сталося, коли ми почали бачити аури?)

Клото й Лахесіс зиркнули один на одного, тоді на Луїзу, відтак, нервуючи, на Ральфа. Вони нічого не сказали, і Ральф подумав про те, що Клото й Лахесіс, як і хлопчик Джордж Вашингтон, створений міфами, не могли брехати… І в такі моменти вони, можливо, шкодували про це. Альтернатива була одна: щільно зімкнути губи і сподіватися, що розмова перейде в більш безпечне русло. Ральф вирішив не міняти тему, хоча ситуація й дозволяла Луїзі збагнути, куди поділися її сережки… Якщо тільки вона ще не знає цього. Йому пригадалася стара як світ приказка ярмаркових заманювачів: «Підходьте, джентльмени… Але якщо ви хочете грати, вам доведеться платити».

(— О ні, Луїзо, зміни відбулися не тоді, коли я почав бачити аури. Гадаю, чимало людей уловлюють образи Тривалого світу аур, але з ними нічого не стається. Навряд чи мене вигнали з мого безпечного притулку у Визначеності до початку нашої розмови з цими чарівними типами. Що скажете, хлопці? Ви зробили все, навіть не залишили хлібних крихт, щоб можна було повернутися назад,[44] хоча чудово знали, що буде далі. Хіба не так?)

Вони дивилися вниз, потім дуже повільно й неохоче перевели погляд на Ральфа. Відповів Лахесіс:

(— Ти правий, Ральфе. Ми покликали тебе, знаючи, що твоє КА змінилося. Це жахливо, але ми не мали іншої ради).

«А тепер Луїза запитає про себе, — подумав Ральф. — Тепер вона обов’язково запитає».

Але питання не було. Жінка дивилася на них з непроникним виразом обличчя, таким несхожим на звичний вираз «нашої Луїзи». І знову Ральф задумався про те, що саме їй відомо, і його знову розібрала лють.

(— Ви… Ви…)

Він не закінчив, хоча й міг сказати, якби не було поруч Луїзи: «Ви не просто втрутилися в наш сон. Не знаю, як Луїза, але в мене був чудовий притулок у вашій Визначеності… А це означає, що ви навмисне зробили мене винятком із правил, на яких тримається все наше життя. До певної міри я перетворився в таку ж бланку, як і тип, якого нам доведеться розшукати. Як там сказав Клото? “Всі ставки зроблені”. Яка диявольська істина».

Луїза: (— Ви говорили про використання нашої сили. Якої сили?)

Лахесіс, помітно повеселішавши через зміну теми, повернувся до жінки. Він притулив долоню до долоні, потім розвів їх у східному жесті. Між ними промайнули два образи: рука Ральфа, що зметнулася в повітря й вистрелила холодним синім вогнем, і палець Луїзи, що випускав яскраву сіро-блакитну кулю, схожу на ядерну крапельку.