Ральф: (— Добре, дещо ми маємо, але це ненадійна зброя. Воно…)

Він сконцентрувався й створив власний образ: руки, що розібрали панель радіоприймача й дістали звідтіля батарейки. Клото й Лахесіс насупилися, не розуміючи.

Луїза: (— Він намагається пояснити, що ми не завжди можемо користуватися цією силою, до того ж дія її нетривала. Як бачите, наші батарейки сідають).

На їхніх обличчях промайнуло розуміння, змішане зі скептицизмом.

Ральф: (— І що в цьому смішного?)

Клото: (— Нічого… І все. Ви навіть не уявляєте, якими дивними здаєтеся нам — неймовірно розумними й проникливими в один момент і страшенно наївними в інший. Ваші батарейки, як ви їх називаєте, ніколи не сядуть, тому що ви обоє стоїте біля бездонного резервуару сили. Ми вважали, що коли ви вже надпили з цього колодязя, то мусили б знати).

Ральф: (— Про що це ви?)

Лахесіс знову повторив дивний східний жест. Цього разу Ральф побачив місіс Перрін, що йшла в оточенні аури кольору форми курсантів Вест-Пойнта. Завважив яскравий списоподібний спалах, що відокремився від її аури. Цей образ перекрило зображення кощавої жінки з каламутно-коричневою аурою. Вона визирала з вікна авта. Почувся голос Луїзи: «О, Міно, який чарівний будинок».

А за мить пролунав м’який усмоктуючий звук, і від аури жінки відокремився вузький промінь. Слідом за цим було третє зображення, скороминуще, але вражаюче: Ральф, що хапає за руку жінку у віконці довідкової… Поле, що оточує її ліву руку, миттєво змінює кольори, стає бірюзовим.

Образ розтанув. Лахесіс і Клото не відривали поглядів від Ральфа й Луїзи.

Луїза: (— О, ні! Ми більше не станемо так чинити! Це однаково що…)

Образ: двоє чоловіків у смугастих робах і в чорних масках крадуться до виходу з банку, на плечах у них пухкі мішки із зображенням долара.

Ральф: (— Ні, ще гірше…)

Образ: через відкрите вікно влітає кажан, робить два кола при місячному світлі, потім перетворюється на Ральфа Лаґоші, одягненого в пелерину й смокінг старого фасону. Він наближається до сонної жінки — не до молодої, квітучої красуні, а до місіс Перрін — і нахиляється, щоб присмоктатися до її аури.

Коли Ральф оглянувся на Клото й Лахесіса, ті несамовито хитали головами.

Лахесіс: (— Ні! Hi-ні-ні! Ви більше не можете помилятися! Ви ніколи не замислювалися, чому ви шот-таймери? Чому павутина вашого життя тчеться десятиліттями, а не століттями? Ваше життя коротке тому, що ви згораєте як вогонь! Коли ж ви берете енергію у ваших приятелів шот-таймерів, ви просто…)

Образ: дитина на морському березі. Гарненьке дівчатко із золотавими кучерями, що розметалися по плечах, біжить до крайки прибою. У руці в неї червоне пластмасове відерко. Вона стає на коліна й черпає воду з безберегої сіро-голубої Атлантики.