(— Ральфе, з’явилася зелена людина.)

Зелена людина? Ральф заклопотано взяв її за руки:

(— Зелена? Ти впевнена? Може, Атропос або…)

Він не закінчив думку. Необхідність відпала.

Луїза повільно покачала головою:

(— Ні, зелена людина. Якщо в цій справі і є протиборці, то я не знаю, на чиєму боці це… Ця особа. Він здається хорошим, але я можу й помилятися. Мені не вдалося його розгледіти. Занадто яскрава аура. Він попросив передати тобі ось це).

Вона простягнула руку й поклала на долоню Ральфа два маленьких блискучих предмети: свої сережки. На одній сережці Ральф помітив темну цятку — кров Атропоса. Він стиснув долоню, але одразу поморщився від болю.

(— Ти забула про замочки, Луїзо.)

Вона заговорила механічним голосом людини, що впала в гіпнотичний сон:

(— Ні, не забула — я їх викинула. Мені наказала зелена людина. Будь обережний. Він здається… Теплим… Але я не знаю напевне. Містер Чесс завжди казав, що я найбільш легковірна жінка у світі, готова повірити у краще в кожному. У всьому).

Вона простягнула руку і взяла Ральфа за зап’ястя, не відводячи погляду від його обличчя.

— Я просто не знаю.

Думка, вимовлена вголос, здавалося, розбудила її, і Луїза закліпала. Цілком можливо, що вона справді спала, припустив Ральф, і так звана зелена людина лише приснилася їй. Однак розумніше було все-таки взяти сережки. Можливо, це й не має ніякого сенсу, але сережки, що лежать у його кишені, не завдадуть шкоди… Якщо лише він не вколеться.

Лахесіс: (— Ральфе, щось сталося?)

Вони з Клото не чули бесіди Ральфа з Луїзою. Ральф похитав головою, ховаючи від них сережки в долоні. Клото, піднявши із землі светр Мак-Ґоверна, струсив кілька барвистих листків, що пристали до вовни. Тепер він простягав светр Ральфові, який непомітно опускав Луїзині сережки-пуссети без замочків у кишеню штанів.

Настав час діяти, смужка тепла посеред правої руки — уздовж шраму — повідомила, із чого йому починати.

(— Луїзо?)

(— Так, любий?)

(— Мені необхідно підживися з твоєї аури, але доведеться взяти дуже багато. Ти розумієш?)

(— Так).