— Ото халепа, — каже містер Гелсі. Тепер він думає, що зрозумів усе. — Ти знаєш, я не чув у своєму житті нічого гіршого.

Він сягає в кишеню свого півпальта й витягує гаман, він відкриває його й дістає звідти однодоларову банкноту. Потім пригадує, що в мене, здається, є брат, і дістає ще один, і тоді, Лізі, зі мною сталася дивна річ. Я раптом захотів, щоб мій тато пристрелив його.

— Ось, сину, — каже він, і я, немов читаючи його думки, вмить угадую, що він забув, як мене звуть, і ненавиджу його за це ще дужче. — Візьми. Один долар для тебе й один для твого брата. Купите собі якісь ласощі в тій крамниці, що біля дороги.

Мені не потрібен його паскудний долар (а Полові він не потрібен тим більше), але я беру їх і кажу, дякую вам, сер, а він каже, будь ласка, сину, і скуйовджує мені волосся, і коли він це робить, я дивлюся ліворуч і бачу, як одне око мого тата визирає крізь щілину у дверях. Я бачу також дуло рушниці. Але, на своє щастя, містер Гелсі вже спускається сходами. Я зачиняю двері, і я та мій тато обидва дивимось, як він сідає у свою службову машину і виїздить заднім ходом із подвір'я по довгій під'їзній алеї. Мені спадає на думку, що він може там застрягнути, й тоді знову підійметься до нас і попросить скористатися телефоном, і тоді помре неминуче, але він не застрягає, і сьогодні ввечері зможе повернутися додому й поцілувати свою жінку і сказати їй, що він дав двом бідним хлопцям по долару, щоб вони купили собі ласощів. Я дивлюся вниз і бачу, що досі тримаю в руці дві банкноти, і я віддаю їх батькові. Він засовує їх до кишені штанів, майже не подивившись на них.

— Він приїде знову, — каже тато. — Він або хтось інший. Ти зробив добру роботу, Скоте, але по-справжньому добрим є тільки те, що добре закінчується.

Я дивлюся на нього пильним поглядом і бачу, що це мій тато. У якусь мить під час моєї розмови з містером Гелсі мій тато повернувся. Але то було востаннє, коли я його бачив.

Він дивиться на мене і, схоже, киває головою. Потім дивиться на свою 30–06.

— Я хочу позбутися всього цього, — каже він. — Я спущуся вниз, так не може далі тривати.

— Ні, тату.

— Цьому не допоможеш, але хай я буду проклятий, якщо я заберу із собою ще й гурт таких людей, як містер Гелсі, й вони зможуть помістити мене на шпальти вечірніх новин, як одного з тих придурків, що ними всі захоплюються. У такому разі вони помістили б туди і тебе та Пола. Звичайно, помістили б. Живі чи мертві, ви були б дітьми божевільного психа.

— Тату, з тобою буде все гаразд, — кажу я й намагаюся обняти його. — 3 тобою все гаразд тепер!