Будь я проклятий, якщо це не другий цвинтар, на якому я падаю за цю ніч… і будь я проклятий ще раз, якщо цього не достатньо.

Луїс знову взявся шукати інструменти. Знайшовши їх, роздивився навколишній пейзаж — те, що освітлювали зорі. Поблизу була могила ПОЛІ. «Він був слухнянем», — втомлено подумав Луїс. А ще тут була ТРІКСІ. ВБИТА НА ТРАСІ 15 ВЕРИССНЯ 1968. Вітер дужчав, і чоловік чув слабке дзенькання металу — можливо, колись це була бляшанка «Дель Монте», яку згорьований власник померлої тваринки разом з батьком розрізав ножицями для металу, розплющив молотком і прибив до палки, — і страх повернувся знову. Луїс надто втомився, аби відчувати, як сухий жар паніки випалює його, — скоріше, страх пульсував у ньому, наче повільне, хворе серцебиття. Він зробив це. Якимось чином цей постійний дзенькіт, що долинав з пітьми, зняв полуду з його очей — продемонстрував усю гидотність ситуації.

Бредучи крізь «Кладвишче домажніх тварин», Луїс проходив повз «МАРТУ, НАШУ КРОЛИЦЮ, ЯКА ПОМИРЛА 1 БЕРЕЗНЯ 1965», повз надгробок «ПАТТОН»; він переступив через уламок дошки, який позначав місце, де навіки спочила «ПОЛІНЕЗІЯ». Дзенькання металу тепер стало гучнішим, і чоловік спинився. На вершечку трохи нахиленої дошки, яку встромили в землю, виднівся олов’яний прямокутник, і Луїс при тьмяному світлі зірок прочитав: «РІНГО НАЩ ХОМКА 1964–1965». Саме цей прямокутник олова дзвенів безкінечною луною біля арки з написом: «Кладвишче домажніх тварин». Луїс нахилився, аби відірвати його геть, — і весь похолов, волосся на голові заворушилося.

Там позаду щось рухалося. Щось рухалося по той бік бурелому.

Те, що він почув, було ледь вловимим шурхотом — тихий хрускіт соснових гілок, сухе клацання галузок, тріщання підліску. Звук майже тонув у загальному гудінні вітру.

— Ґейдже? — захрипів Луїс.

Самого тільки усвідомлення того, що саме він робить — стоїть у мороці ночі та кличе свого померлого сина, — вистачило, щоб волосся на голові Луїса стало дибки. Він затремтів так сильно, неначе його била пропасниця.

— Ґейдже?

Звуки зникли в нікуди.

Не зараз; ще надто рано. Не питай мене, звідки я знаю, але це правда. То не Ґейдж. Там щось зовсім інше…

Луїс згадав, як Еллі розповідала йому: «Він сказав: „Лазарю, вийди сюди“, і вчителька сказала, що якби Він просто сказав вийти сюди, то, мабуть, з могил піднялися б усі померлі».