Рейчел оплатила рахунок і повернулася до припаркованого авто. Машина не заводилася. Ключ повертався, з мотора чулося коротке сухе гарчання — і все.

Повільно та люто Речел взялася гамселити кулаками по керму. Щось намагалося зупинити її. Не було жодної логічної причини, чому ця новенька машина з менш ніж п’яти тисячами миль пробігу раптом взяла й заглохла. А відбулося саме це. І ось Рейчел застрягла в Піцфілді, все ще за п’ятдесят миль від дому.

Рейчел прислухалася до монотонного гудіння великих вантажівок, і раптом їй спало на думку, що саме та, яка вбила її сина, також була тут, поміж них… І ця вантажівка не гуркотіла, а гигикала.

Рейчел опустила голову і розплакалася.

57

Луїс перечепився через щось і розпластався на землі. З хвилину він думав, що взагалі не зможе зіп’ястися на ноги — це було надто складно, — а буде собі лежати тут, прислухатиметься до пронизливого хору жаб на Болоті маленького бога та страдницького хору пошкоджених нутрощів власного тіла. Він лежатиме тут, аж доки не засне чи не помре. Останнє видавалося йому імовірнішим.

Чоловік пригадав, як брезентовий згорток ковзнув у викопану ним яму. В пам’яті постало те, як він голими руками кидав землю назад у могилу. А ще він був переконаний, що пам’ятає, як складав камені: від широкої основи до самої верхівки…

Однак насправді пам’ятав він зовсім небагато. Мабуть, він спустився сходами, інакше б не опинився в цьому місці, яке було… де? Роззирнувшись навколо, він подумав, нібито впізнає велику стару сосну, яка росла неподалік від бурелому. Невже він пройшов усе Болото маленького бога, навіть не підозрюючи про це? Луїс припускав, що це можливо. А ось вам.

Цього більш ніж достатньо. Я посплю тут.

Але це була саме та оманливо заспокійлива думка, яка й підняла його на ноги і змусила рухатися вперед. Якщо він зостанеться тут, щось може знайти його… те щось може ходити лісами, шукаючи його саме цієї миті.

Він витер долонею обличчя і зі здивуванням помітив на пальцях кров… коли це він встиг розбити собі носа?

— А хіба не похуй? — хрипким голосом спитав Луїс і заходився нишпорити по землі, аж доки не знайшов лопату з кайлом.

Через десять хвилин перед ним виріс бурелом. Луїс поліз на нього. Він повсякчас оступався, але майже до самого підніжжя йому вдавалося триматися рівно. Потім він зиркнув на ноги — і одна з гілок миттєво клацнула («Не дивися вниз», — казав Джад), інша впала, тягнучи за собою ступню Луїса, і від сильного поштовху вітру він глухо гепнувся на землю.