Він не знав, не міг пригадати, звідки взялася ця думка. Та наступного року знайшов собі роботу в іншому кутку країни, у Сент-Луїсі.
І ніколи, від останньої зустрічі з Луїсом Крідом і до переїзду на Середній Захід, Стів не приїжджав у містечко Ладлоу.
Епілог
Епілог
Того дня поліція приїхала пізно ввечері. Вони поставили кілька запитань, але не озвучили жодних підозр. Попіл був все ще гарячим; його досі ніхто не розгріб. Він відповів на запитання. Копи, здається, були задоволені. Вони говорили надворі, тож не дивно, що він був у капелюсі. Так було краще. Якби вони побачили його сиве волосся, питань би побільшало. А це могло б мати погані наслідки. Він надягнув свої садові рукавички, і так теж було краще. Руки в нього були збиті в кров.
У ту ніч він допізна розкладав пасьянс.
Він якраз заново викладав карти на стіл, коли почув, що задні двері відчинилися.
Він не озирався, а просто дивився на карти, поки повільні, шарудливі кроки наближалися. Він бачив перед собою винову кралю. Накрив карту рукою.
Кроки стихли прямо у нього за спиною.
Тиша.
Холодна рука опустилася на Луїсове плече. Голос Рейчел був шорстким, повним мертвої землі.
— Коханий, — промовила вона.