Та найгірше — не було термінала. Нічого навіть наближено схожого на аеропортовий термінал. Ближче до північно-західного торця до злітної смуги тулився невеликий майданчик — метрів шістдесят на сто двадцять, де, напевно, й зупинялися літаки. В одному з кутів майданчика стояла одноповерхова халабуда з проіржавілим дахом, забитими вікнами та купою битого скла і каміння довкола. Ліза Торнтон так і не визначила, чи слугувала вона коли-небудь «терміналом» аеропорту генерала Мануеля Серрано.
Федерали перебазувалися до аеропорту з готелю «Oro Verde» відразу після восьмої ранку, після чого дві години нудилися біля злітної смуги, обклавшись сумками зі зброєю та спеціальним спорядженням і не маючи можливості сховатися від сонця. Через спеку блондин Джонні припинив глузувати на предмет «стратегічної далекоглядності» агента Торнтон годину тому. Сама Ліза допивала сьому чашку кави, купленої у невеликому бакалійному магазині на вулиці Сан-Мартін, що проходила паралельно до злітної смуги аеропорту. Кава виявилася паскудною: мутною та настільки міцною, що вже після першої чашки на місці живота утворилася болюча холодна діра, а в роті надовго лишався гіркий присмак, наче від жування деревної кори. Та, попри це, Ліза Торнтон цідила чашку за чашкою. Решта скерованих до Еквадору агентів розляглася поміж сумок, понакривавши голови хто чим міг.
На поясі Джонні завібрував мобільний телефон. Чоловік дістав апарат, провів пальцем по екрану та, не стримуючи полегшення, видихнув:
— «Gulfstream» щойно злетів з аеропорту Панами.
Чоловіки поміж сумок, наплічників і чорних пластикових коробок з апаратурою збадьорилися:
— Й-й-йєхоу!
— Нарешті.
Хтось навіть заплескав у долоні.
Лонґбоу повернувся до Лізи й, упершись руками в боки, знущально посміхнувся:
— Мабуть, треба розвести сигнальне вогнище. Що скажете, мем? — один із агентів, мулат Ерік Елдрідж, — гигикнув. — А то раптом пілоти схиблять і приземляться на одну з паралельних вулиць, і нам, не доведи Господи, доведеться тягти все це лайно до літака через кілька кварталів.
Ліза Джин Торнтон навіть не глянула в його бік. Зазирнувши в пластикий келих, вона мовчки збовтала рештки кави та вихлюпнула чорну гущу на асфальт.
LXXVII
LXXVII