Гарячка набирала обертів. Життя через п’ять років, три місяці і шістнадцять днів, повторюючись, збиралося піти від нього.

По-диявольському дивне відчуття.

— А тепер… Ти так само мовчиш і тремтиш, як під час нашого знайомства? Якби я не чув, як ти теревені точив з моїм сином, я б знову подумав, що ти німий.

— Ви сказали мамі, куди пішли?

— Твоя мама слухається мене беззаперечно і підтвердить моє алібі. Але ніхто нікого не шукатиме. Ти ж добровільно написав зізнання. Так само добровільно ти візьмеш зараз цей ножик і переріжеш собі вени.

Крик рвонувся з горла і одразу перейшов у кашель, надсадний, роздираючий, струшуючий кожну клітину тіла.

— Я забув тобі сказати: в тебе дуже поганий вигляд. Але такі, як ти, — живучі, тому я спочатку переконаюся, що ти… відійшов, а потім піду. Припини кашляти і берись до діла.

Припинити Андрій не міг. Глибоко усередині засів звір з кігтями і дряпав, дряпав горло до болю.

— Тоді я вимушений зробити все сам.

Андрій відчув, як на нього навалилися, схопили за зап’ястя. Шарпнувся, зірвав вільною рукою окуляри з убивці, той промахнувся і чирконув ножем трохи вище зап’ястя. Ясно-червона смуга і аж тоді — біль.

Раптом старе-престаре розкладне крісло не витримало подвійної ваги, затріщало і завалилося на правий бік. Вбивця сповз із ковдрою на підлогу.

Кашель втихомирився, Андрій переліз через перила з лівого боку, впав, відчув, як ножик черкнув його по нозі, спробував піднятись… На мить весь світ потонув у бурхливому всеохопному полум’ї.

«Яка ж у мене температура? Сорок?»

Холод обпік шию. Андрій не став чекати, поки вбивця чирконе ножиком і, заплющивши очі, якомога чіткіше мовив:

— Я самогубця. Я повинен перерізати вени НА РУКАХ. Не забувайте.

Правду кажучи, самогубці теж можуть різати собі шиї, але напевно більшість з них хоче, щоб їх врятували. Різати руки — не так безнадійно.

— Давай сюди. Руку, кажу, давай!

Андрій підняв ліву руку і шкірою відчув, як вбивця, схопивши її і піднісши до очей, примірився до зап’ястя ножиком.

Тоді Андрій розплющив очі, подивився на колись солідного чоловіка, який тепер постарів, підупав на силі, змиршавів… щосили стиснув праву руку і вдарив нею в короткозоре обличчя. Окуляри, які він досі міцно тримав у руці, розбилися ще при падінні, і тепер уламки скелець сипонули в обличчя вбивці. Той закричав і схопився руками за око.