«Я розкажу тобі казку, яка не буде казкою. Але так мені легше розповідати. Хочу, щоб ти знав, хто у всьому винен. Отож, жили-були бабуся й онучка…»

День спогадів. День підсумків. День народження. Який він ніколи не справляв і не справлятиме. Забагато спогадів, а підсумовувати нема чого.

Хоча… є одне бажання. Нагальне. Щоб пішов дощ. Не такий, що нудно цяпає згори, що остогид навіть собі самому. А такий, що падає раптовою білою зливою, захоплюючи перехожих зненацька і не залишаючи жодної сухої нитки на їхньому тілі. Щоб ніхто не встиг отямитись і заховатися. Маленька помста великому місту.

Та Андрій змалку завчив, що бажання переважно не здійснюються, а маленьких помст не буває: або ти помщаєшся, або ні.

Він простував безбач і не спостеріг, що ззаду шкандибала на милицях його Доля, суха й обшарпана, замотана в прибите пилюкою дрантя. Вісімнадцять літ Вона шкандибала за ним, а він її не помічав. Сьогодні Вона підійшла майже впритул, та він усе одно її не завважив. Тільки машинально тицьнув їй у руку зім’яту гривню. І ступив на проїжджу частину.

Серце враз заклякло в гіркому прочуванні, передчутті, та було вже пізно. Запізно вибирати іншу дорогу, запізно народжуватися в іншому місті, запізно переінакшувати світ.

Глухо вдарило. І липень зник.

* * *

— Все добре, панове, я лікар… Відступіть…

— Він сам кинувся під колеса, біг’ме…

— Який молоденький… Щкода, як помре…

— Ніхто не помре! Я ж сказав: я — лікар! Антоне, принесіть води, і — ради Бога — розступіться!

— Чесне слово, Ігоре Васильовичу, я не винен. Він сам прямо перед носом вискочив…

— Робіть, що кажу…

— Ой, дивіться, — рухається…

Андрій наважився трішечки розплющити одне око. А не треба було. Сонце розпеченою голкою встромилось у мізки. Він заплющився і застогнав.

— Не бійтесь, я лікар. Ні, не рухайтесь. Ви розумієте, що я кажу? Якщо розумієте, легенько порухайте руками й ногами… Так, добре. Ніде не болить?

Планета крутилася перед ним, мов дівчинка-пустунка перед люстром. Боліло всюди.

— Спробуємо по-іншому: я буду натискати, а ви скажете, коли заболить. Ні, не намагайтесь підвестися, у вас висока ймовірність струсу мозку і… Антоне, поможіть мені затягти його до машини, бо він зараз встане й піде, не спитавшись. Акуратніше!