Пустунка закружляла швидше. Встати й піти, не спитавшись, йому заважало виховання. Дворянське. Те, що від слова «двір».

— Киш, тварюко…

— Заговорив, Ігоре Васильовичу, але… про що це він?

— Швидше, Антоне, можливе порушення свідомости, а це вже гірше… Обережно, вважайте на голову й не повертайте шию, та-ак… А можливо, навіть шок. Хлопче, скажи мені, тобі ніде не болить?! Тобі не зимно? Ану, плесніть трохи в лице, Антоне… Панове, відійдіть, не заважайте, це вам не безплатна акція перед Оперним…

Лице обдало холодом. Пустунці на все це було начхати. Вона кружляла й кружляла посеред липня, здіймаючи хурделицю в його думках і прочуваннях. Намагаючись скинути його з сидіння назад, на проїжджу частину.

— Славко… набий її…

— Що-що?

— У нього галюцинації, Антоне. Сідайте за кермо і газуйте, потихеньку, але завзято. Є підозра на внутрішню кровотечу, але я не хочу, щоб його розтрясло по дорозі… Подивимось… Пульс сто тридцять слабенького наповнення, блідість, піт на чолі, тиск… тиск дещо занизький. Треба ввести кордіамін, хоча, можливо, що всі ці ознаки — від спеки. Що там із серцем?..

Андрій пробурмотів з заплющеними очима:

— Ви завжди збиваєте людей, а… а потім все звалюєте на спеку? І перестаньте мене мацати…

— Ти дивись, очуняв! Вас тато з мамою не вчили, де і як треба переходити вулицю?

— Я ріс неслухняним.

— Воно і видно. Гм… у серці — шуми. Потрібна кардіограма, а ще краще — Ехо… До мене на роботу, Антоне.

— Я туди і їду.

— Куди туди? Я туди не хочу! Зупиніть, Антоне!

— Не дригайтесь, потерпілий! В лікарні вас поспостерігають, так що…

— Я не кролик, щоб мене спостерігати!

— Ану, ляжте!

— Я живим не дамся…

Площина, на якій танцювала планета, завалилась набік.