Біля Централії Шнобель минає удвічі більше авто, ніж зазвичай трапляється на шосе передмістя зранку у вихідний день. Ситуація навіть гірша, ніж він очікував: Дейлу Ґілбертсону, очевидно, доведеться поставити кілька копів, щоб заблокувати потік машин, що звертають з 35-го. Адже два копи можуть стримати не більше десяти-дванадцяти бажаючих подивитись на те, що скоїв Рибак. Френч Лендінґ не має достатньої кількості копів, щоб стримати всіх цих навіжених, котрі рвуться до «Смачно в Еда». Шнобель чортихається, уявляючи, що буде, якщо ситуація вийде з-під контролю, подумки перетворює цих Рибаків на кілочки для намету. Втрата контролю — це якраз те, чого він не може дозволити, якщо сподівається на співпрацю з Дейлом Ґілбертсоном і його лакеями.

Шнобель їде в супроводі своїх товаришів, минаючи стару червону «Тойоту», аж раптом у нього з’являється настільки чудова ідея, що він забуває вселити безрозсудний жах у водія цієї таратайки, не подивившись йому просто у вічі й не загарчавши: «Я виготовляю “Кінґслендський Ель” — найкраще пиво у світі, боягузливий ти йолопе». Він уже казав таке двом водіям сьогодні вранці, і жоден його не підвів. На таке звертання заслуговували ті, хто паскудно водили автомобілі або їхали на машині, що мала страшенно жахливий вигляд. Уявляючи, що таким безглуздим способом він погрожує їм статевим насильством, ціпеніючи, як кролики, вони завмирали на місці. Неймовірно весело, як співали жителі Смарагдового міста в повісті «Чарівник країни Оз». Ідея, яка відвернула Шнобеля від його безневинного задоволення, несе в собі простоту й натхнення. Найкращий спосіб співпрацювати — це запропонувати її самому. Він точно знає, як піддобритися до Дейла Ґілбертсона: відповідь була такою ж елементарною, як, одягнувши бейсбольну кепку, взявши ключі від авто, вийти з дому — відповідь, здавалося, була просто в нього під носом.

Одна маленька частинка цієї відповіді сидить за кермом червоної «Тойоти», яку щойно обігнали Шнобель і його весела компанія. Венделлу Ґріну мав дістатись глузливий докір з обох причин. Його маленьке авто, можливо, колись і не було таким страшненьким, але тепер воно настільки спотворене численною кількістю вм’ятин і подряпин, що викликає насмішку; до того ж їздить Ґрін із непохитною пихатістю, оскільки вважає, що це «круто». Він женеться на жовте світло, не виконує правил розмічення на дорозі й зухвало не дотримується дистанції. Звичайно ж, зловживає своїм клаксоном з будь-якої нагоди. Венделл — це небезпека. Те, як він водить авто, цілком відповідає його характеру: неуважний, необачний, ховається за щит величності. Зараз він їде навіть гірше, ніж зазвичай, оскільки намагається обігнати всі інші автівки на дорозі, зосередивши увагу на кишеньковому диктофоні, який він тримає біля рота, і своїм золотим голосом виливає золоті слова, сидячи в дорогоцінній машині. (Венделл часто жалкує про недалекоглядність їхньої місцевої радіостанції, нарікаючи, що надто багато часу присвячується таким дурням, як Джордж Ретбун і Генрі Шейк, але вона могла б піднятись на новий рівень, просто виділивши йому щодня близько години ефіру на коментар новин.) О, чарівне поєднання слів Венделла і голосу Венделла — Едвард Марроу в розквіті своєї кар’єри не звучав так красномовно, так дзвінко.