— Хотів би я знати, — каже Джек. — Можливо, він говорив з акцентом, щоб звучати ще страшніше. Чи щоб змінити свій голос. — «Він би ніколи не маскував свій голос, — думає Джек, — він надто пишається собою, щоб ховатись за акцентом». — Мені доведеться забрати плівку з лікарні та послухати її особисто. Я передзвоню вам, щойно матиму якусь інформацію.

— І ще одне, — каже Маршалл. — Я, мабуть, припустився помилки. Близько години тому заходив Венделл Ґрін.

— Усе, що пов’язано з участю Венделла Ґріна, — це автоматично помилка. То що сталося?

— Він неначе все знав про Тайлера, і йому було лише потрібно, щоб я все підтвердив. Я подумав, можливо, йому розповів усе Дейл чи поліцейські штату. Але Дейл не оприлюднив би цієї інформації, чи не так?

— Венделл має мережу інформаторів, які постачають йому новини. Усе, що він знає, він дізнається від них. Що ви йому сказали?

— Практично все, — каже Маршалл. — У тому числі і про касету. О Боже, я такий дурень. Але я подумав, що в тому немає нічого страшного, адже все одно все випливе рано чи пізно.

— Фреде, ви казали йому щось про мене?

— Лише те, що Джуді довіряє вам і ми обоє вам вдячні за допомогу. Ще я сказав, що ви, можливо, провідаєте її сьогодні після обіду.

— Ви щось згадували про бейсбольну кепку Тая?

— Думаєте, я вже зовсім схиблений? Наскільки я розумію, це якось пов’язано з тим, що пов’язує вас із Джуді. Якщо я сам нічого не розумію, то як я можу розповідати про це Венделлу Ґріну? Принаймні я змусив його пообіцяти, що він триматиметься подалі від Джуді. Я чув про його «бездоганну» репутацію, але мені здається, що це перебільшення.

— Ви сказали йому вдосталь усього, — каже Джек. — Я буду на зв’язку.

Коли Фред Маршалл вішає слухавку, Джек набирає номер Генрі.

— Можливо, я заїду трохи пізніше, Генрі. Я їду до лютеранської лікарні округу Френч. Джуді Маршалл отримала касету від Рибака, і якщо мені дозволять її забрати, то я тобі її привезу. Там щось дуже дивне — на цій плівці, як я розумію, записаний голос з іноземним акцентом.

Генрі каже Джеку, що не варто поспішати. Він іще не слухав перший запис і тепер зачекає, доки Джек привезе другий. Він може почути щось корисне, якщо прослухає їх разом, для порівняння. Принаймні він зможе сказати Джеку, чи це голос однієї і тієї ж самої людини.

— І не хвилюйся за мене, Джеку. Скоро заїде місіс Мортон, щоб відвезти мене на КDCU. Сьогодні на Джорджа Ретбуна чекає ласий шматок — шість чи сім реклам по радіо. «Коли сьогодні ввечері ви захочете запросити свою кохану, свою любу, свою подружку, свою дружину, свою найкращу подругу на, м-м-м-м-м, чудову вечерю, навіть сліпому очевидно, щоб виразити почуття своїй пасії, вам не знайти кращого місця, ніж “Ріб Кріб” кузена Бадді на Сауз Вобаш-стрит, у прекрасному місці, у центрі Ла-Рів’єр!»