Джек не може стриматись, щоб не засміятись; він сміється над абсурдністю, що дружина вбивці викладає уроки в недільній школі. Пригадавши ненависть, з якою дивилась на нього Ванда Кіндерлінґ під час оголошення вироку її чоловіку, він перестає сміятися, але надто пізно. Він бачить, що образив молодика.

— Якою була вона? — запитує він. — Як вчителька?

— Звичайна вчителька, — каже хлопець. Він говорить сухо і ображено. — Вона змусила нас визубрити всю Біблію. — Він повертається і бурмоче: — Дехто досі думає, що він цього не робив.

— Що ви сказали?

Хлопець трохи повертається до Джека і дивиться на коричневу стіну перед собою.

— Я сказав, що дехто досі думає, що він цього не робив. Містер Кіндерлінґ. Вони думають, що він потрапив у в’язницю, тому що був маленькою людиною в маленькому місті та не мав ніяких зв’язків.

— Дуже погано, — каже Джек. — Хочете знати справжню причину, чому містер Кіндерлінґ потрапив у в’язницю?

Хлопець цілком розвертається й дивиться на Джека.

— Тому що він був винен у вбивстві, до того ж зізнався в цьому. Ось чому — і все тут. Двоє свідків бачили його на місці злочину, а двоє інших людей бачили, що він летів у Лос-Анджелес, хоча сказав усім, що летить у Денвер. Після цього він сказав: «Гаразд, я це зробив. Я завжди хотів знати, як воно — вбити дівчину. От одного дня я зрозумів, що більше не можу стримуватись, тож вирушив у далеку подорож і вбив двох повій». Його адвокат намагався довести його неосудність, але суд присяжних на слуханнях не підтвердив цього, і він відправився у в’язницю.

Хлопець схиляє голову і щось мимрить.

— Я не почув, — каже Джек.

— Є багато способів змусити людину зізнатися, — ледь чутно повторює він речення.

Чуються кроки в коридорі, за мить огрядний чоловік у білому халаті, в окулярах з металевою оправою, із цапиною борідкою простягає руку Джекові. Хлопець відвертається. Можливості переконати чергового, що він не вибивав зізнання у Торнберґа Кіндерлінґа, уже немає. Усміхнений чоловік у білому халаті та з цапиною борідкою хапає Джека за руку, відрекомендовується як лікар Шпіґельман і говорить, що радий познайомитись із такою видатною особистістю. (Видатною особистістю, дурною особистістю, — думає Джек.) Усього за крок від лікаря чоловік, якого досі Джек не помічав, виходить вперед і каже:

— Агов, лікарю, знаєте, що було б чудово? Якби містер Знаменитість і я поговорили з леді разом. Удвічі більше інформації за наполовину коротший проміжок часу — ідеально.

Джека нудить. Венделл Ґрін хоче приєднатись до нього.