— Ти її Двійник. Двійник Джуді Маршалл. — Проте слово, яке він вимовляє, зовсім не Двійник, як не дивно і неправдоподібно, він говорить слово арфа.

Замислившись, наскільки близько струни арфи знаходяться поруч одна з одною і що їх розділяє лише один дотик пальця, він вирішує, що слово це було не таке вже й безглузде.

Вона дивиться вниз, усмішка зникає, тоді підводить голову і намагається всміхнутися знову.

— Джуді з іншого боку стіни. Коли ми були дітьми, ми часто розмовляли. Навіть коли ми виросли, то з’являлись одна одній у снах. — Він стривожений, побачивши в її очах сльози, що згодом стікають щоками. — Я довела її до божевілля? Я позбавила її глузду? Будь ласка, скажи, що ні.

— Ні, — каже Джек. — Вона йде по туго натягненому канату, але ще не впала. Вона сильна.

— Ти маєш повернути їй Тайлера, — каже Софі. — Для обох нас. Я ніколи не мала дітей. Я не можу мати дітей. Я стала… жертвою насильства, розумієш. Коли була зовсім юною. Наді мною позбиткувався той, кого ти добре знав.

У Джека з’являється жахлива впевненість. Навколо них колихається пошматований намет, який зітхає дивовижно-ароматним бризом.

— Це був Морґан? Морґан Орріс?

Вона схиляє голову, і це, мабуть, на краще. На обличчі Джека в цей момент з’являється потворний оскал. У цей момент в нього виникає бажання вбити Двійника Мограна Слоута знову. Спочатку він думає, щоб розпитати, що саме сталося, а тоді вирішує, що не варто

— Скільки тобі тоді було?

— Дванадцять, — каже вона… Як Джек і думав.

Це сталося того самого року, коли Джекі теж було дванадцять і він приходив сюди, щоб урятувати матір. Але чи приходив він сюди? Чи це справді Території? В нього дещо не такі відчуття. Майже… але не зовсім.

Його не дивує, що Морґан міг вчинити насильство над дитиною дванадцяти років і зробити будь-що, щоб вона не могла мати дітей. Взагалі. Морґан Слоут, якийсь час відомий як Морґан Орріс, хотів владарювати над не одним світом чи двома, а всім всесвітом. То чого вартувало людині з такими амбіціями позбиткуватись над кількома дітьми.

Вона ніжно, неначе пір’їною, проводить пальцем у нього під очима і дивиться на нього зі здивуванням.

— Чому ти плачеш, Джеку?