Він починає розуміти, що візити Роуді — це всього лише результат його самотності. Єдине, що він чув у кроках, що піднімалися сходами, — те, що вона йому безмежно потрібна. А за дверима студії стоїть старий з притулку Макстона, який має намір зробити з Генрі те ж саме, що зробив з трьома дітьми. Хто ще міг би з’явитись в такий час і стукати в шибку дверей студії? Не Дейл, не Джек і точно не Елвена Мортон. Усі інші стояли б надворі та дзвонили у двері.

Генрі знадобилось не більше ніж кілька секунд, щоб розглянути варіанти і розробити елементарний план. Він вважає себе водночас швидшим і сильнішим за Рибака, оскільки з голосу зрозумів, що тому вже за вісімдесят. Рибак не знає, що його майбутня жертва розпізнала, хто він є насправді. Щоб скористатись цією ситуацією, Генрі має показати, що він здивований, але приємно, неначе це просто гість. Тож тільки-но той відчинить двері студії, яку він, на жаль, залишив незамкненою, йому треба діяти швидко і рішуче.

«Ми готові до цього? — запитує Генрі сам себе і думає: — Краще бути готовими».

Світло увімкнене? Ні, тому що коли він перебуває наодинці, то ніколи його не вмикає. Постає запитання: наскільки темно надворі? Мабуть, ще недостатньо темно, уявляє Генрі, — через годину він зможе пересуватися будинком, будучи геть невидимим, і втекти через задній вхід. Зараз його шанси, мабуть, не кращі, ніж п’ятдесят на п’ятдесят, але сонце опускається позаду будинку, і кожна секунда доповнює часточкою темряви його вітальню і кухню.

Минуло, мабуть, зо дві секунди відтоді, як таємнича постать постукала у вікно, і Генрі зберігає удаваний спокій, неначе не чув, що до нього постукав гість. Він більше не може стримуватись, прикидаючись, що глибоко поринув у свої думки, однією рукою він хапає важку підпірку статуетки, яку кілька років тому заочно передали Джорджу Ретбуну за «Неперевершеність у радіомовленні», а другою з плоского підноса бере викидний ножик, який колись шанувальник залишив на радіостанції як подарунок для Вісконсинського Щура. Генрі використовує ніж для розпаковування коробок з дисками, і нещодавно, перебираючи його в руках, він зрозумів, як його гострити. Коли лезо ховається, то ніж нагадує дивну плоску ручку з пером. Два види зброї краще, ніж один, думає він, особливо якщо супротивник гадає, що другий вид зброї — це не зброя взагалі.

Вже минуло приблизно чотири секунди відтоді, як пролунав стукіт, і в обох — у Берні й у містера Маншана — по своєму значно зросла нетерплячість. Містер Маншан приймає з огидою те, що діямба присутня при цій, свого роду, чудовій сцені. Його поява може означати тільки одне, що якась особа, пов’язана з цим сліпим чоловіком, змогла підійти достатньо близько до Чорного Дому, щоб скуштувати отрути його лютого вартового, а це, у свою чергу, означає, що ненависний Джек Сойєр, без сумніву, знає про існування Чорного Дому і має намір йти пробоєм, незважаючи на оборонні засоби. Час закінчувати з цим сліпим і повертатись додому.