І нарешті він чує. Одяг треться об шкіру; треться між собою; в носових проходах Берні шипить повітря. Генрі миттєво відсуває своє крісло назад, підводячись і разом із тим повертаючись, б’є з розмаху статуеткою по ворогу. Спрацьовує! Він відчуває силу удару за віддачею в руку і чує бурчання від несподіванки і болі. Сильний запах парфумів «Мій гріх» заповнює ніздрі. Стілець б’є по колінах. Генрі натискає кнопку на викидному ножі, відчуває, як вилітає довге лезо і штовхає його вперед. Ніж потрапляє у плоть. З відстані восьми дюймів від його обличчя надходить крик обурення. Генрі знову наносить удар статуеткою по нападнику, різко витягує ніж і встромляє його ще раз. Кістляві руки ловлять його за шию і плече, спричиняючи сильний спазм. Огидний, смердючий подих дихає в його лице.

Він розуміє, що поранений, гострий і тупий біль проштрикує лівий бік спини. «Кляті ножиці для живоплоту», — думає Генрі та штовхає ніж знову. Цього разу удар у повітря. Груба рука ловить Генрі за лікоть, а друга хапає за плече та штовхає вперед. Щоб утримати рівновагу, він опирається коліньми об стілець. Довгий ніс доторкається до його перенісся і скидає сонцезахисні окуляри. Те, що відбувається далі, спричиняє в Генрі огиду: два ряди зубів, неначе поламані черепашки молюсків, замикаються на його лівій щоці і розривають шкіру. Обличчям тече кров. Зуби стискаються і виривають овальний шматок шкіри Генрі. Незважаючи на різкий біль, набагато сильніший, ніж біль у спині, він чує, що кров розбризкується обличчям монстра. Страх і відраза разом з неймовірною кількістю адреналіну дають йому сили накинутися з ножем, вириваючись із лабет нападника. Лезо потрапляє в якусь рухому частину тіла Рибака — здається, в руку.

Він не встигає порадіти з цього приводу, оскільки одразу ж чує звук розсікання повітря ножицями для живоплоту, і вони впиваються в його руку, яка тримає ніж. У нього немає змоги висмикнути її, тож ножиці розрізають його шкіру, ламають кістки і відрізають два пальці на правій руці.

А тоді, неначе ножиці для живоплоту були останнім контактом між ним і Рибаком, він відчуває свободу. Ступня Генрі торкається краю дверей, штовхає їх і він кидається крізь пройму, падає на землю, настільки слизьку, що його ноги ковзають, коли він намагається підвестися. Хіба може вся ця кров бути його?

Голос, який він чув в іншому столітті, в іншій ері надходить з дверей студії.

— Ти прорізав мене, ти, дурнуватий підтирайло.

Генрі не чекає, доки той договорить; він уже на ногах, і йому зовсім не хотілось би залишати такий чіткий, широкий слід крові позаду себе. Здається, він геть закривавлений, його сорочка просякла наскрізь, мокрі навіть його ноги ззаду. Кров продовжує литись потоком по обличчю, і замість адреналіну Генрі відчуває, що сили полишили його. Скільки часу в нього є до того, як він стече кров’ю до смерті — двадцять хвилин?