— З цього моменту, — неодноразово повторює Джек протягом останніх кількох днів перед конференцією, — ви маєте пам’ятати три маленькі слова, які в більшості кримінальних справ ведуть до виправдальних вироків у суді. І які ці слова?

— Я не пам’ятаю, — каже Дейл.

Джек киває.

— Так. Якщо ви нічого не пам’ятаєте, то ті виродки не зможуть збити вас з пантелику. У тому домі щось було в повітрі…

— Це не брехня, — Шнобель бурчить і кривиться.

— …і воно затьмарило наш розум. Ми пам’ятаємо лише те, що Тай Маршалл був у задньому дворі прикутий до стовпа-сушарки для білизни. Перш ніж Шнобель Сент-Пір і Джек Сойєр прослизнули мимо поліцейських загороджень і спопелили Чорний Дім пластиковою вибухівкою, один репортер побував там і зробив величезну кількість фотографій, ми знаємо звичайно цього репортера. Венделл Ґрін нарешті реалізував свою мрію щодо слави і багатства.

— А Бернсайд лежав мертвий біля його ніг, — каже Шнобель.

— Так. З ключем від наручників у кишені. Дейле, ти знайшов і звільнив хлопчика. На тому задньому дворі були ще діти, але скільки…

— Ми не пам’ятаємо, — каже Док.

— Щодо їхньої статі…

— Кілька хлопчиків і кілька дівчаток, — каже Дейл. — Ми не пам’ятаємо достоту, скільки їх було.

— А як щодо Тая, як його було викрадено, що з ним сталося?..

— Він сказав, що нічого не пам’ятає, — каже Дейл, посміхаючись.

— Ми пішли звідти і думаємо, що покликали за собою інших дітей…

— Але точно не пам’ятаємо… — додає Шнобель.

— Так, і на якийсь момент нам здалось, що вони в цілковитій безпеці. І коли ми саджали Тая в поліцейське авто, то побачили, як вони виходили потоком. І покликали на допомогу поліцію штату Вісконсин, — каже Дейл. — Це я пам’ятаю.

— Звичайно, пам’ятаєш, — великодушно каже Джек.

— Але ми уявлення не маємо, як це кляте місце вибухнуло до дідькової матері й не знаємо, хто його підірвав.