Крістофер ковтнув слину. Сльоза викотилася з його ока й прослизнула вниз по щоці.

— Крістофере?

— Я не бачив цього, Майє. Я був на нижній палубі.

У його голосі вчувався холод.

— Але вам щось відомо.

Ще одна сльоза.

— Прошу, скажіть мені, — сказала Майя. — Ендрю справді впав?

Голос Свейна був схожим на камінь, який летить у колодязь:

— Не знаю. Але я так не думаю.

— То що з ним сталося?

— Гадаю… — промовив Крістофер Свейн, потім глибоко вдихнув, зібрався з силами й почав знову: — Гадаю, Джо зіштовхнув його з човна.

Розділ 30

Розділ 30

Свейн сидів, міцно вхопившись за ручки крісла.

— Усе почалося, коли в Академії Франкліна Біддла з’явився Тео Мора. Чи, може, саме тоді я почав це помічати.

Вони зсунули крісла ближче, сиділи майже торкаючись один одного колінами, певним чином відчуваючи потребу фізичної близькості в цій кімнаті, у якій ставало дедалі холодніше.

— Ви, мабуть, подумаєте, що справа в старому кліше, про те, як багатії не хочуть, аби біднота паплюжила їхні елітні заклади. Це так просто уявити, так? Ми, багаті дітки, нападаємо на Тео, знущаємося з нього. Але насправді все було не так.

— А як? — спитала Майя.

— Тео був веселим і товариським. Він не відсторонювався й не підлабузнювався, не зробив цієї помилки. Він просто вписався. Ми всі його любили. Він не здавався нам якимось не таким. Знаю, люди хочуть уявляти багатіїв одними, а бідняків зовсім іншими, але коли ви діти — такими ми й були, чи це я вважав нас такими, просто дітьми, — то ви просто хочете розважатися разом і бути своїми.

Він витер очі.