— Не завадило й те, що Тео був чудовим футболістом. Не просто хорошим — чудовим. Я був у захваті. У нас був шанс того року виграти все. Не лише чемпіонат штату серед приватних шкіл, який ми, власне, й виграли, але весь турнір, у тому числі великі громадські й парафіяльні школи. Тео грав настільки добре. Міг забити з будь-якого місця. Можливо, у цьому й була проблема.

— Як це?

— Мені він не загрожував, я грав на середині поля. Для свого сусіда й кращого друга, Ендрю, загрозою він теж не був — той стояв на воротах.

Свейн спинився й подивився на Майю.

— Але Джо теж був форвардом, — сказала вона.

Свейн кивнув.

— Я не кажу, що він ставився до Тео відверто вороже, але… Я знав Джо з першого класу. Ми виросли разом. Завжди разом були капітанами команди. Коли стільки часу проводиш із людиною, інколи бачиш, як із неї злітає маска. Бачиш гнів, який проситься назовні. Спалахи люті. Коли ми були у восьмому класі, Джо бейсбольною биткою відправив одного малого до лікарні. Я вже й не згадаю, що там сталося, пам’ятаю тільки, як ми втрьох відтягуємо його від бідолахи. Він розбив йому голову. Рік потому дівчина, яка подобалася Джо, Меріен Барфорд, збиралася на танці з Томом Мендібуру. За два дні до того в лабораторії спалахнула пожежа, Том ледве вибрався живим.

Майя ковтнула жовч.

— І ніхто на нього не скаржився?

— Ви не знали батька Джо, так?

— Не знала.

— Він був страшною людиною. Подейкували, що мав справи з небезпечними людьми. Вони розбиралися з усім. Скажімо так, неприємні друзі родини могли заїхати до вас і вимагати вашого мовчання. До того ж Джо на цьому знався. Він не залишав слідів. Ми вже говорили про його шарм. Він так щиро вдавав розкаяння. Він вибачався. Задобрював. Він був багатим і могутнім, а ці моменти, свою темну сторону, він умів стримувати, якщо була потреба. І знову ж, нагадаю — я все життя його знав. Та навіть мені пощастило бачити все це лише кілька разів. Але коли бачив…

На його очі знову навернулися сльози.

— Ви, мабуть, питаєте себе, що я роблю в подібному місці.

Майя не питала, зрозуміла, що він мав якусь залежність і шукав тут допомоги. Що ж іще могло бути? Вона хотіла, щоб він розповідав далі, але якщо він потребував цього відступу, то зупиняти його було б помилкою.

— Я тут, — сказав Свейн, — через Джо.

Майя ледь утрималася, щоб не скривитися.

— Знаю-знаю, я мушу брати на себе відповідальність за своє життя, так завжди говорять. Так, я змінюю одну залежність на іншу. Я бував тут через випивку, через таблетки, через кокс… Через усе, що спадає на думку. Але я не завжди був таким. У школі мене дражнили, бо я завжди обмежувався одним пивом. Мені не подобався смак. Якось у випускному класі спробував косяк. Мене від нього нудило.