Жінка ще раз наполовину усміхнулася Майї й вийшла. Зачинила за собою двері.

— Ого, — сказав Свейн, коли вони лишилися наодинці. — А ви справді дуже гарна.

Майя не знала, що на це відповісти, тож промовчала. Чоловік усміхнувся й відверто оглянув її з голови до ніг.

— Ви неймовірна і створюєте враження недосяжності. Наче ви вища за все це, — він похитав головою. — Певен, Джо не встояв тієї ж миті, як побачив вас, моя правда?

Зараз був не час для розігрування феміністичної карти або ж образ. Їй потрібно, щоб він говорив далі.

— У принципі, так.

— Дайте вгадаю. Джо видав якусь вульгарну звабливу фразу, щось смішне, але водночас воно його принизило й виставило вразливим. Я ж не помиляюся?

— Ні.

— І це збило вас із ніг, так?

— Так.

— О так, це Джо. Цей хлоп був більше ніж харизматичним, коли йому цього хотілося. — Свейн знову похитав головою, посмішка поступово згасала. — То він справді мертвий? Я про Джо.

— Так.

— Я не знав. Тут нема новин, це одне з правил. Нема соціальних мереж, Інтернету, зовнішнього світу. Електронну пошту можна перевіряти раз на день. Так я і побачив ваше повідомлення. А коли побачив… що ж, лікар сказав, що мені можна прочитати новини. Мушу сказати, смерть Джо мене шокувала. Може, присядете?

Зимовий сад, вочевидь, був сучасною надбудовою, яка намагалася вписатись у старовинне оточення, і це їй не вдавалося. Складалося враження зліпленості докупи. Стеля виконана у формі купола зі штучними вітражами. Звісно, там були рослини, але менше, ніж сподіваєшся побачити в кімнаті з назвою «Зимовий сад». Посередині стояли два шкіряні крісла, повернуті один до одного. Майя сіла в одне, Свейн — в інше.

— Не віриться, що він мертвий.

«Так, — подумала Майя, — у мене часто таке відчуття».

— Ви ж були там, так? Коли його застрелили.

— Так, — відповіла вона.

— У новинах сказали, що ви вціліли.

— Так.