— Упродовж довгих сторіч мистецтво лизало дупу владі! Підтримувало офіційну брехню! Розпалювало в Європі ворожнечу до жидів! Усі ці картини з гойською цюцюркою сприяли антисемітизмові!
Він глянув на годинника і раптом запитав:
— То що тобі треба, га?
Нарцис так само лаконічно відказав:
— Глянути на свою картину.
— Будь ласка! Вона висить у мене у спальні. Щось іще?
— Ні… Ага, мені хотілося б узяти її у вас на один день.
— Навіщо?
— Перевірити хочу дещо. Я невдовзі поверну.
Амсалем простягнув йому через стіл розгорнуту долоню.
— Done![40] Бери! Я довіряю тобі.
Нарцис і рота роззявив. Він не сподівався, що воно буде так просто. Амсалем помітив його збентеження. Вийнявши з рота із соковитими вустами сигару, він хукнув димом і мовив:
— Існує у Франції таке явище, як моральне право мистця. І я з ним згоден. Я придбав твою картину, але її автор не я, а ти. Ця картина назавжди буде твоя, хоча скільки б часу там спливло! — Він хутко підвівся. — Ходімо.
Нарцис подався за ним коридором, обшитим чорним єдвабом. За відчиненими дверима був мармур із золотом, там стояли італійські бюсти, висіли гобелени і видніли поліровані шафи. Враження було таке, наче він потрапив до крамниці венеційського антиквара.
Амсалем припровадив його до покою, де більшу частину площі займало біле із золотом ліжко. Над узголів’ям висіла картина сто на шістдесят сантиметрів. То була його картина. Амсалемові дістався «Блазень». Класичний блазень. Із побіленим борошном обличчям, двома чорними півколами попід очима, з дудкою і повітряною кулькою в руках.
Нарцис підійшов до картини. Він упізнав червонясту гаму барв, гостру виразність рис, саркастичний вираз на обличчі… Та тільки зараз він на власні очі побачив, яка вона рельєфна.
І заразом недоладний грим, перелякане чи навіть жалюгідне обличчя позбавляли його тієї величі. На картині була людина, що втілювала собою тирана і раба, володаря і підлеглого. Може, вона символізувала його облудну долю?
Амсалем ляснув його по спині.
— Ти геній, хлопче! І в тому немає ніяких сумнівів!