Він розплющив очі. Перший поліцай уже вилазив із авто, а за ним і якийсь цивільний. Він зрозумів, чому той лікар перелякано розмовляв телефоном. Безпам’ятний пацієнт був справжнісінький велет. Майже два метри на зріст, понад сто тридцять кілограмів ваги. На ньому був капелюх — справжній техаський стетсон — і гостроносі шкіряні чоботи зі скошеними закаблуками. Темно-сірий плащ був аж замалий для нього. У руці він тримав пластикову торбину з логотипом Г20 і конверта з цупкого паперу, напханого адміністративними паперами.
Поліцай рушив було вперед, та Фрер перепинив його і сам підійшов до того ковбоя. З кожним кроком біль дошкуляв ще гостріше, ще дужче. Кутик його ока почав сіпатися.
— Доброго вечора, — сказав він, коли до того чолов’яги лишилося декілька метрів.
Ніякої відповіді. Чолов’яга і не поворухнувся. Його постать невиразно мріла в імлистому покотьолі від ліхтаря. Фрер зиркнув на поліцая, що тримався насторожі, поклавши долоню на кобуру, і ладен був щомиті втрутитися.
— Гаразд. Можете покинути нас.
— А як щодо звіту?
— Надішліть мені завтра вранці протокола.
Поліцай кивнув, одступив і заліз в авто, що за мить розчинилося в імлі.
Чоловіки лишилися віч-на-віч, і тільки туман білів поміж ними.
— Я лікар Матіас Фрер, — озвався він нарешті. — Працюю у відділенні невідкладної допомоги в цьому шпиталі.
— Ви будете лікувати мене?
Глухий голос звучав мляво. Фрер не міг розгледіти рис його обличчя, бо їх затуляли поли стетсонівського бриля. Голова була здоровезна, як у велета з коміксів. Чималий носяра, рот як у людожера, тяжке підборіддя.
— Як ви почуваєтеся?
— Треба, щоб мене вилікували.
— Ходімо зі мною?
Чолов’яга не рухався.
— Ходімо, — сказав Фрер, простягаючи руку. — Вам допоможуть.
Пацієнт несамохіть позадкував. Обличчя його осяяв ліхтар. Фрер побачив те, що вже й так угадав. Обличчя дитяче й ніби непропорційне. На вигляд років п’ятдесят. З-під капелюха вибивалися пасма сивого чуба.
— Ходімо. Усе буде гаразд.
Фрер удався до найпереконливішого тону. Душевнохворі гостро сприймають усе. Вони відразу відчувають, коли ними маніпулюють. З ними нема чого гратися.