Едмундс витягнув записник.

— Він страждав від деформальної параної, шизофренічної поведінки та яскравих галюцинацій, — пояснила вона, відмикаючи двері до колишньої кімнати Джоеля. — Але зважаючи на його минуле, нічого з цього не мало б надто дивувати.

— Нагадайте мені, якщо ваша ласка, — сказав Едмундс.

Лікар зітхнула.

— Сестра Джоеля померла… Її жорстоко вбили. Він, у свою чергу, безжально убив людей, відповідальних за це. Зло породжує зло.

Кімната була незайнята. Стіни були вибілені, хоча моторошні тіні темних хрестів пробивалися крізь недоторканну поверхню фарби. Під їхніми ногами на підлозі були розкидані цитати з Біблії, а двері зсередини були вкриті глибокими подряпинами.

— Часом не вдається ось так от просто згребти всі речі, які наші неспокійні пацієнти залишають після себе, — сумно сказала лікар. — Ми переповнені, однак мусимо залишати цю кімнату порожньою, тому що вочевидь не зможемо поселити тут когось іншого.

У кімнаті було холодно, повітря затхле та важке. Едмундс не хотів залишатися в цій кімнаті довше, ніж потрібно з цього боку дверей.

— Як він помер? — запитав Едмундс.

— Самогубство. Передозування. Цього не повинно було статися. Як ви можете припустити, ми перевіряємо кожну окрему пігулку, яку тут роздають. Однак і досі не можемо збагнути, як він узагалі спромігся накопичити достатньо… — вона зупинила себе, зрозумівши, що думала вголос.

— Як він виправдовував убивства? — запитав Едмундс, прокручуючи в голові найбільші та найвизначніші справи.

— Ніяк. Не прямо. Джоель вважав, що демон, можливо навіть сам Диявол, «зажадав їхні душі» задля нього самого.

— Демон?

— Ви самі запитали, — знизала плечима лікар. — Його галюцинації були всепоглинаючими. Джоель беззастережно вірив, що уклав із Дияволом угоду і що це лише справа часу, коли він прийде, щоб забрати те, що він пообіцяв йому.

— Що саме?

— Свою душу, детективе, — сказала вона, глянувши на годинник. — Фаустівське, чи як там воно?

— Фаустівське? — запитав Едмундс, намагаючись згадати, де чув цей термін раніше.

— Як у тій історії: Роберт Джонсон іде до запорошених перехресть, маючи при собі лише одяг та потерту стару гітару…

Едмундс кивнув, тепер зрозумівши посилання. Він знав, що це його мозок грався з ним, однак кілька вигорілих хрестів тепер здавалися темнішими, ніж на початку коли він зайшов.

— Чи можна побачити колишню кімнату Натана Вульфа, поки я тут? — невимушено запитав він, уже підійшовши до дверей, кваплячись піти.