Венді дивилася на неї з цікавістю.

— Чудово нарешті познайомитися з вами. Я вже давно просила Черрі представити нас одна одній, але вона завжди знаходила якісь виправдання, найчастіше, що у вас дуже мало вільного часу. Звісно ж, ми ж обоє матері на роботі, — сказала вона, усміхаючись.

Лаура всміхнулася у відповідь. Вона подумала, що Черрі нічого не розповіла про їхню сварку, Венді була надто привітна, надто захоплена лише бути в її товаристві. Справді, ця жінка була така рада познайомитися з нею, така щира й привітна, що Лаура несподівано відчула провину від того, що збиралася розповісти. Вона глибоко вдихнула й поклала руки на коліна.

— Венді, кілька місяців тому я жахливо повелася з Черрі.

Обличчя Венді зблідло.

— Правда? Вона нічого не розповідала.

— Ми з Черрі завжди не ладнали, і коли Даніель міг не вижити… Ви знаєте, що він був хворий?

— Так, це було жахливо, я вам так співчувала…

— Так, тож коли лікарі сказали, що він навряд чи виживе, я сказала Черрі, що він уже помер, щоб мати змогу провести з ним останні кілька днів. Лише його батько та я.

Спочатку це не вкладалося Венді в голові.

— Що ви зробили?

Лаура не стала повторювати знову.

— О Боже.

— А коли він таки вижив, Черрі про це я не розповіла. Я вчинила жахливо, і мені шкода через те, що зробила їй боляче… Однак відколи Черрі дізналася про все, вона… Якщо відверто, то вона погрожувала зруйнувати моє життя.

— Повторіть?

Лаура насторожилася. Вона вловила на її обличчі обурення, спалах гніву.

— Знаю, це, мабуть, дуже важко чути. Мені було б важко…

— А тепер зачекайте-но хвилинку. На що ви розраховували, прийшовши сюди й розповівши, що моя дочка — якесь там чудовисько?

— Я такого не говорила…

— Що ви маєте проти неї? — запитала Венді, і її голос підвищився.