Засмучена, Лаура спостерігала за нею й не могла далі триматися. Черрі звільнила всі її страхи й тривоги. Її голос тремтів.

— Ти сказала, що ти гарна людина, але ніколи в житті я не чула нічого обурливішого. Ти брехуха, що постійно прикидається й маніпулює іншими. Тебе цікавить тільки одне, і це те, що ти зможеш отримати для себе.

Черрі напружила плечі.

— Ні…

— Ти лише егоїстичний паразит…

— Ні, це не так…

— …і на моє нещастя, так трапилося, що мій син опинився не в тому місці й не в той час, коли прийшов в агентство нерухомості…

— Зупинися… — Черрі затулила вуха долонями.

— …і ти систематично руйнуєш його життя, і навіть твоїй матері соромно називати тебе дочкою…

— ЗАТКНИСЯ!

Крик Черрі завис у повітрі, і якийсь час жодна з них нічого не говорила. Черрі намагалася заспокоїти дихання, контролювати бажання налетіти на Лауру, зірвати самозакоханий, осудливий вираз обличчя з цієї привілейованої жінки. Вона зосередилася на саду, розмірено дихаючи й заштовхуючи назад той гнів, що загрожував затопити її. Тремтячи, вона стиснула долоні в кулаки. Раптом її затопив смуток, відчуття поразки, що могло вивести її з рівноваги. Вона запропонувала Лаурі дружбу, повагу, хотіла навіть, щоб їхні стосунки нагадували матір та дочку, і що отримала натомість? Відмову та ворожість. Вона ніколи не підходитиме. Черрі стражденно поклала руки на вікно й саме тоді побачила це. Просто посеред галявини. Вона знову уважно придивилася, просто щоб переконатися, що не помилилася. Там точно було порожньо, віконне скло зникло.

Вона розвернулася.

— Лауро, мені шкода, що ти й досі так вважаєш, але не думаю, що ти розумієш, що я намагаюся сказати. Ми з Даніелем кохаємо одне одного, — до того, як Лаура почала сперечатися далі, вона поклала руку на дверну ручку. — Не проти, якщо я впущу трохи свіжого повітря? Для мене це трохи важко.

Вона розблокувала розсувні двері й відсунула першу секцію. Потім зробила один крок у дворик. Було прохолодно, але свіжість іще більше загострила її розум, і було в цій темряві щось, що в той момент змусило її нервуватися.

Лаура обережно спостерігала, її серце шалено билося в грудях. Тієї секунди, коли вона закінчила свою тираду, уже пожалкувала про свою імпульсивність. Мовчання Черрі тривожило її, а тепер вона вийшла в сад. Що їй робити? Вона зважила можливість зачинити двері й замкнути їх, але Черрі все ще була надто близько. Вона могла повернутися за півсекунди й встромити ногу у двері — ні, вона ніколи не зможе зачинити їх вчасно. Лаура зробила крок уперед, сподіваючись, що ця дія зможе змусити Черрі теж відступити глибше в сад і подалі від дверей.