— Де ти була, мамасан? Мені тебе не вистачало. Знаю, це дивно, але я не брешу. Я думав про тебе, мамасан. Бачила б ти нового лейтенанта. Це ж треба! Увійшов у фазу сонячної батареї. Маю на увазі, вершечок чисто лисий, так і сяє.

Стара мамасан нічого не сказала. Саллі це не здивувало.

* * *

За похоронним салоном був провулок, у якому під стіною стояла пофарбована назелено лавка. По обидва боки від лавки стояли урни з піском, напхані недопалками. Діффенбейкер сів коло однієї з урн, запхав цигарку до рота (««Дангілл», — відзначив Саллі, — досить солідно»), тоді простяг пачку Саллі.

— Ні, я справді кинув.

— Чудово.

Діффенбейкер дістав запальничку «Зіппо» і припалив, а Саллі раптом зробив дивовижне відкриття: він жодного разу не бачив, щоб хтось з в’єтнамських припалював цигарки сірниками чи одноразовими бутановими запальничками; всі в’єтнамські ветерани, здавалося, користувалися тільки «Зіппо». Але ж такого просто не може бути. Чи може?

— Ти й досі добре кульгаєш, — зауважив Діффенбейкер.

— Ага.

— Взагалі, я б сказав, що тепер куди краще. Минулого разу, коли я тебе бачив, ти ледь не заточувався. Особливо, коли залив за комір кілька чарчин.

— Ти ще їздиш на зустрічі? Вони їх ще влаштовують? Пікніки та інше подібне лайно?

— Здається, влаштовують. Але я вже три роки не їжджу. Занадто гнітюче.

— Ага. Ті, у кого немає раку, допиваються до ручки. Ті ж, хто зміг зав’язати зі спиртним, сидять на «Прозаку».

— Ти помітив?

— Як же, бля, не помітити.

— Я якось і не дивуюся. Ти ніколи не був найбільшим розумником у світі, Саллі-Джоне, але ось спостережливістю ти, сучий сину, завжди відзначався. Ще й тоді. Хоч би там як, ти влучив у десятку: випивка, рак, депресія. Схоже, це головні проблеми. А, і ще зуби. Я не знаю жодного ветерана В’єтнаму, у кого зуби нормальні. У всіх вони ні к чорту… за умови, якщо взагалі є. А як у тебе, Саллі? Як твої кланцаки?

Саллі, у якого після В’єтнаму вирвали шість, а пломбовані канали важко й полічити, повів рукою, мовляв, comme ci, comme ça[58].

— А інша проблема? — поцікавився Діффенбейкер. — Як з нею?

— Як сказати, — відповів Саллі.

— Тобто?