А чому, власне, щось мало змінитися? — саркастично помітив малюсінький спостерігач у його голові — Незалежний Експерт — та грань нашої свідомості, що частенько виводить нас із себе.
Правильно, вірус гніздився в ньому і вчора, і тиждень тому (тут нещасливий тест не відігравав, звичайно ж, ніякої фатальної ролі), й, можливо, живе в його організмі вже не перший рік. Просто він цього НЕ знав. До сьогодні. Цинічна, але неприступна логіка. Однак Герман зусиллям волі змусив заткнутися мерзенний голос Незалежного Експерта 3 Усіх Питань, повільно пройшов у вітальню й зупинився посеред кімнати.
Його погляд продовжував
«Може, ви знали? — думкою звернувся він до речей. — Знали і…»
«Це нерозумно!..» — пискляво встряв Незалежний Експерт, та й сам Герман одразу пожбурив його у найтемніший і найглибший підвал підсвідомості. Тепер він, здається, відчепився надовго.
«…і мовчали…»
Речі таїли відповідь у хвилюючій уяву німій тиші.
Хоча… Хтось свердлив Германа глузливим поглядом зі стіни. Звідкись ліворуч. Він обернувся й побачив власний фотопортрет, зроблений іще в шкільні роки. Хлопчик, здавалося, скривив губи в лукавій посмішці:
«А я ж із самого початку
Його очі
— Ну, і коли ж це трапилось? І, головне, ЯК? — пирхнув Герман.
Здавалося, хлопчисько ледь примружив одне око. З-під лацкана синього шкільного піджачка визирав загнутий кінчик піонерського галстука. Фотограф явно перестарався з насиченням кольору, і це було схоже на висунутий яскраво-червоний язик фантастичної істоти з другосортного фільму жахів.
«Яка різниця? Це не важливо…»
— Це принципово! — Герман відчув, що, хоч це й нерозумно, але він по-справжньому починає злитися.
«Не важливо…»
— А для мене…
«Добре, — погляд хлопчиська став поблажливішим. — І що ж для тебе принциповіше: КОЛИ чи ЯК?»