Грандіозний фінал епічної поеми Вільяма Блейка «Чотири Зоа» видавався ідеальним ключем до наукового одкровення Едмонда — відкриття, яке, за його словами, має змінити все.

Ленґдон глибоко вдихнув, обережно набрав той рядок без пробілів та розділових знаків і замінив амперсанд лігатурою «ет».

Закінчивши, він подивився на екран.

БУДЬ ЛАСКА, ВВЕДІТЬ ПАРОЛЬ:

………………………………………..

Ленґдон порахував точки: сорок сім.

«Гаразд. Ні пуху».

Ленґдон поглянув на Амбру, вона кивнула. Професор натиснув «ентер».

І тут комп’ютер неприємно загудів.

НЕПРАВИЛЬНИЙ ПАРОЛЬ.

СПРОБУЙТЕ ЩЕ РАЗ.

Серце Ленґдона закалатало.

— Амбро, я все правильно набрав! Я впевнений!

Він крутнувся на стільці й подивився на неї, очікуючи побачити жах на її обличчі.

Натомість Амбра Відаль дивилася на нього з веселою усмішкою. Вона похитала головою і засміялась.

— Професоре, — прошепотіла вона, показуючи на клавіатуру, — у тебе CapsLock увімкнений!

——

А в ту саму мить принц Хуліан стояв усередині гори й, мов зачарований, дивився вглиб підземної базиліки, намагаючись зрозуміти, що означає ця сцена: його батько, іспанський король, нерухомо сидить у своєму кріслі-каталці в найдальшому, найприхованішому кутку храму.

Охоплений жахом, Хуліан кинувся до короля.

— Батьку!