Ленґдон присів і поглянув на сімдесятирічне скло посудини. Наліпка обтерлася, полиняла, але два прізвища на ній усе ще можна було прочитати: «Міллер — Юрі».

Волосся на потилиці в Ленґдона стало дибки. Він перечитав напис.

МІЛЛЕР — ЮРІ.

«Боже мій… Звідки ми?»

Хіміки Стенлі Міллер і Гарольд Юрі у 1950-х роках провели легендарний експеримент, намагаючись відповісти на це питання. Їхня смілива спроба зазнала невдачі, але все одно зажила всесвітньої слави як експеримент Міллера — Юрі.

Ленґдон згадував, яке захоплення відчув, коли дізнався на уроці біології в школі про те, як ці двоє вчених спробували відтворити умови давнього минулого Землі — гарячої планети, вкритої нуртуючим, позбавленим життя хімічним океаном.

Первісний бульйон.

Відтворивши ті речовини, які існували в давніх океанах і атмосфері — воду, метан, аміак і водень, — Міллер і Юрі підігрівали цю суміш, створюючи ефект киплячого моря. Потім вони спрямовували на неї електричні розряди, відтворюючи блискавки. Далі охолодили суміш — так само як колись охолоджувались океани планети.

Їхня мета була проста й смілива: зародити життя в первісному океані. «Змоделювати створення світу, — подумав Ленґдон, — тільки науковими засобами».

Міллер і Юрі досліджували свою суміш, сподіваючись знайти в ній примітивні мікроорганізми, які могли б виникнути в багатому на хімічні речовини розчині — цей безпрецедентний процес має назву абіогенез. На жаль, створити «життя» з неживого їм не вдалося. Замість життя в них просто залишилася колекція пробірок з інертного скла, які тепер припадали порохом у темній шафі в Каліфорнійському університеті Сан-Дієго.

До сьогодні креаціоністи наводять невдалий експеримент Міллера — Юрі як науковий доказ того, що життя не могло з’явитися на Землі без божественного втручання.

— Тридцять секунд, — пролунав згори голос Вінстона.

У Ленґдона все в голові пішло обертом, він підвівся й роззирнувся в темному приміщенні церкви. Кілька хвилин тому Вінстон заявив, що всі найважливіші наукові відкриття стосувалися нових «моделей» усесвіту. Також він говорив, що MareNostrum спеціалізується на комп’ютерному моделюванні — відтворює складні системи й спостерігає за ними.

«Експермент Міллера — Юрі, — подумав Ленґдон, — це давній приклад моделювання… відтворення складних хімічних взаємодій у минулому Землі».

— Роберте! — гукнула Амбра. — Починається!

— Зараз, іду, — відповів він і пішов до дивана. Тепер його переповнювало передчуття: а може, він щойно побачив дещо, над чим працював Едмонд?

Ідучи лабораторією, Ленґдон пригадав драматичний вступ Едмонда на зеленому лужку в музеї Ґуґґенхайма. «Будьмо сьогодні як давні дослідники, — казав він, — як ті, хто залишив усе й рушив у відкритий океан… Доба релігії завершується, і настає ера науки! Просто уявіть собі, що б сталося, якби ми раптово якимось дивом дізналися відповіді на найважливіші питання життя».