Тепер обличчя футуролога заповнювало весь екран. Він дивився просто в камеру.

— Коли я запустив свою модель… сталося дещо вельми несподіване… — Він швидко відвів погляд і знову подивився в камеру. — Дещо дуже тривожне…

Ленґдон почув, як Амбра нервово вдихнула.

— Тоді я запустив її знову, — насупив брови Едмонд. — На жаль, сталося те саме.

Ленґдон побачив в очах Едмонда справжній страх.

— Тож я переробляв параметри, — мовив він, — переобладнував програму, міняв усі змінні й запускав знову. І щоразу результат був той самий.

Ленґдон гадав: може, Едмонд виявив, що людський інтелект після тисячоліть поступу почне занепадати. Адже справді є чимало тривожних ознак цього.

— Дані мене засмутили, — сказав Едмонд. — Я їх просто не міг зрозуміти. Попросив комп’ютер проаналізувати. E-Wave якнайчіткіше оцінив їх. Намалював картинку.

На екрані з’явилася рухома хронологія еволюції живих істот приблизно від ста мільйонів років тому. То була складна кольорова картина з горизонтальних бульок, які з часом збільшувалися і зменшувалися, показуючи, як види виникали і занепадали. Зліва панували динозаври, які тоді саме переживали розквіт, — то були найтовщі бульки, які з часом більшали й більшали, після чого різко здувалися приблизно шістдесят п’ять мільйонів років тому, коли відбулося масове вимирання динозаврів.

— Це хронологія панівних форм життя на Землі, — сказав Едмонд, — подана з точки зору кількості особин, позиції в харчовому ланцюжку, міжвидового домінування, загального впливу на планету. Власне, візуальна репрезентація того, хто в певний час командує парадом.

Око Ленґдона пройшлося понад діаграмою, де збільшувались і зменшувались бульки, вказуючи на розміри популяцій тих чи інших видів, час їхнього розквіту і зникнення.

— Світанок виду Homo sapiens, — сказав Едмонд, — припадає на 200 000 років тому, але тоді люди не мали такого впливу, як шістдесят п’ять тисяч років тому, коли ми винайшли лук і стріли й стали більш успішними на полюванні хижаками.

Ленґдон поглянув у ту частину схеми, яка відповідала 65 000 року до нашої ери, де виникла маленька блакитна булька, позначена «Homo sapiens». Булька росла повільно, майже непомітно до приблизно 1000 р. до н. е., коли вона швидко роздулась — і далі вже зростала за експонентою.

А коли професор дійшов до правого краю, то побачив, що блакитна булька роздулася майже на всю ширину екрана.

«Сучасні люди, — подумав Ленґдон. — Безумовно, найбільш впливовий, панівний вид на Землі».

— Не дивно, — зауважив Едмонд, — що у 2000 році, коли ця схема закінчується, люди показані як панівний вид на планеті. Ніхто з нами й близько зрівнятися не може… — Він трохи помовчав. — Однак ознаки нової бульбашки з’являються… ось тут.