— Хоч я й атеїст, — промовив Едмонд, — але перед тим, як попрощатися з вами, дозвольте прочитати молитву, яку я нещодавно написав.

«Едмонд написав молитву?»

— Я назвав її «Молитвою до Майбутнього».

Едмонд заплющив очі й промовив повільно, з дивною певністю:

— Нехай наша філософія крокує в ногу з нашими технологіями. Нехай наше співчуття крокує в ногу з нашими силами. І нехай рушієм змін буде любов — а не страх!

Із цими словами Едмонд Кірш розплющив очі.

— Прощавайте, мої друзі, і дякую вам! — сказав він. — І, не побоюся цього слова… Боже вам помагай!

Едмонд якусь мить дивився в камеру, а тоді його обличчя зникло в кипучому морі білого шуму. Ленґдон дивився на поцяткований чорно-білий екран, і його серце переповнювала гордість за друга.

Стоячи поруч із Амброю, Ленґдон уявляв мільйони людей, які щойно разом з ними дивилися цей геніальний витвір Едмонда. Професор, сам собі дивуючись, подумав: «А може, остання ніч Едмонда на землі склалася якнайкраще?»

Розділ 97

Розділ 97

Командор Дієго Ґарса стояв під чорною стіною підвального офісу Моніки Мартін і тупо дивився в екран телевізора. На його руках іще залишалися наручники, обабіч стояли два агенти Гвардії, виконуючи прохання Моніки вивести його зі зброярні, щоб він міг подивитися презентацію Кірша.

Ґарса дивився на шоу футуролога разом із Монікою, Сурешем, кількома агентами Гвардії та строкатим гуртом нічної обслуги палацу, яка покинула свої справи й прибігла в підвал до телевізора.

Тепер на екрані перед Ґарсою на зміну атмосферним перешкодам виникла мозаїка новин з усього світу — новинарі й експерти один поперед одного переказували слова футуролога та обов’язково додавали власний їх аналіз — усі говорили водночас, утворюючи нерозбірливу какофонію.

З другого боку кімнати зайшов один зі старших агентів Ґарси, окинув оком юрбу, помітив командора і швидко підійшов до нього. Без жодних пояснень зняв наручники й дав Ґарсі телефон.

— Вам телефонують, командоре. Єпископ Вальдеспіно.

Ґарса подивився на прилад. З огляду на таємну втечу єпископа з палацу й дуже підозріле повідомлення в його телефоні, Ґарса аж ніяк не чекав цього вечора дзвінків від Вальдеспіно.

— Дієго слухає, — сказав він.

— Дякую, що відповідаєте, — дуже втомленим голосом сказав єпископ. — Розумію, ніч у вас була не з приємних.

— Де ви? — суворо запитав Ґарса.