Тренер «Ренегатів», напівприкривши очі важкими повіками, дочекався, поки Деніелс затихне, а тоді промовив:

— Розкажи мені про Бартона.

Джош, вочевидь, здивувався, але перепитувати не став. Він знав, як Білл ненавидить марнувати час на вербальне сюсюкання, та основне — серед команд, які Деніелс тренував упродовж останніх тридцяти років, був лиш один хлопчак, якого звали Бартон і який міг би зацікавити найуспішнішого на сьогодні тренера НФЛ.

— Білле, ну, він хороший гравець. Я б не вважав його найкращим корнером з усіх, хто пройшов через мої руки, але він точно був не найгіршим.

— Я теж так думаю.

Джош гмикнув.

— Він проситься до тебе на збори?

— Ні, я переглянув добірку відеозаписів, які його агент розсилав менеджерам із персоналу перед минулорічним драфтом.

— Позаминулорічним, — поправив Джош.

— Ну так, позаминулорічним.

— А чого раптом ти ним зацікавився?

— Поясни мені, чому його ніхто не взяв.

Джош знову гмикнув.

— Про це питай менеджерів команд, які надали перевагу іншим корнерам. Я гадав, пацана заберуть у другому чи третьому раунді. Не пізніше як у четвертому. Ну, але сталося, як сталося.

— Ти довго його тренував?

— Два чи три роки в Західній Алабамі.

— Якщо Бартон був вартий другого раунду драфту, чому його не вибрали? — напосідав Вентрон.

— Та звідки мені, на хрін, знати? Це ти працюєш у НФЛ, а не я!

— Ти три роки був його тренером.

Деніелс невдоволено покректав.