— Добре.

Помовчавши, Ілля додав:

— Тридцять тисяч. Готівкою.

Вона кивнула, і довгасте обличчя зникло з екрана.

Тихо шморгаючи, Анна півхвилини просиділа над телефоном. Потім підскочила, кинулася до книжкової шафи й узялася витягати сховані поміж книжок гроші. Сховків — доволі умовних — було лише два, і в сумі Анна вигребла з них дві тисячі двісті доларів і трохи більше за сорок тисяч гривень. На їхньому спільному із Владом рахункові лежало ще дев’яносто одна тисяча гривень, але скільки все це разом буде в доларах жінка рахувати не стала — і так зрозуміло, що недостатньо, — натомість швидко перевдягнулася та сяк-так привела себе до ладу.

Забравши гроші й банківські картки, Анна застрибнула в уже місяць не митий «Ford Kuga» та поїхала до центру Рівного. Машину залишила на стоянці за Перинатальним центром, звідти пішки дісталася до приміщення на проспекті Миру, де колись були авіакаси «КийАвіа», а тепер містився офіс туристичної компанії із кострубатою назвою «Парадиз»: Анна не знала, як купувати квитки в Інтернеті, а тому потребувала допомоги. За десять хвилин вона вийшла з офісу із роздруківкою електронного квитка в один бік від Жулян до Бангкока із пересадкою в Дубаї. Готівки в гаманці поменшало на дванадцять тисяч гривень.

У відділенні «ПриватБанку» на розі проспекту Миру та вулиці Симона Петлюри Анна зняла в касі дев’яносто тисяч гривень, потім по Петлюри вийшла на Соборну й у «Прем’єр-Галереї» обміняла всі гривні на долари. Заховавшись у кутку за будкою обмінника, жінка перерахувала гроші: тепер разом із тими, які дістала зі сховку в шафі, у неї на руках було шість тисяч шістсот доларів. Поклавши їх до сумки, Анна залишила «Прем’єр-Галерею» та попрямувала до майдану Незалежності.

16:26

Анна зачекала, доки невисокий чоловік у завеликій футболці й джинсах, таких широких, що нагадували спортивні штани, забере свою каву, і тільки потому зайшла до кав’ярні «Куток Янголів». Тридцятитрирічна Ольга Данко всміхнулася до неї з-за прилавка, та усмішка зів’яла, щойно вона розгледіла Аннине обличчя.

— Що з тобою?

— Усе гаразд. — Анна дивилася не на Ольгу, а на буфет із тістечками.

— Справді?

Ольга працювала в кав’ярні Янголів лише трохи більше за місяць, хоча познайомилися жінки ще на початку зими, невдовзі після того, як Влад пішов на війну, а Анна долучилася до волонтерського руху. Ольчин чоловік був військовим, і вона ще в червні 2014-го організувала волонтерську групу «Допомога армії», якій після від’їзду Влада Анна щомісяця жертвувала не менше як тисячу гривень. Вони з Ольгою зблизилися, а місяць тому, коли хлопець, що працював у «Янголів» баристом, переїхав до Києва, Ольга зголосилася допомагати в кав’ярні. На той час кав’ярня стала для волонтерок із «Допомоги» чимось на кшталт штаб-квартири, Анна навіть встановила сейф, у якому вони зберігали зібрані пожертви.