— Скажіть, мій син — хороший корнер?

Ей-Джей Дербі мовчав майже чверть хвилини, допоки відповісти:

— Так, ваш син — хороший корнер.

— Він зможе грати в НФЛ?

Дербі розреготався.

— Чорт, ні! Звісно, що ні! — Він змахнув руками, похитав головою і знову видобув із горлянки непристойно гучний, розкотистий сміх. — Ваш син міг би отримати стипендію в якомусь університеті, може, навіть у першому Дивізіоні, якби не… не те, що трапилося вчора. Але НФЛ? Не смішіть мене.

— І ви не дасте йому рекомендацію?

Цього разу Ей-Джей Дербі не вагався.

— Не дам.

Том наїжачився.

— А ви дасте йому рекомендацію, якщо він виправиться? Якщо він перестане… е-е… вживати всяку гидоту?

— Не дам. — Рівні, ніби напилком підпиляні зуби виступали вперед і ледь задирали верхню губу, від чого здавалося, наче тренер шкіриться.

Томас Бартон зобразив усмішку й відчайдушно вчепився за неї, бо розумів, якщо не втримає цю, то видушити нову снаги вже не стане.

— Тренере Дербі, Ей-Джею, я прошу вас: подумайте. Я не прошу вас робити щось проти ваших поглядів, ну, щось таке, чого ви не хочете. Якби на початку ви сказали, що Брендон хріновий… е-е, пробачте… що Брендон поганий корнербек, я би встав і пішов, присягаюся, відразу пішов би, щоб не марнувати вашого часу. Але ви ж знаєте Брендона, він не розумака, у будь-кого в моїй родині «С» з математики святкували, як День Незалежності, розумієте, він не втримається в коледжі інакше, ніж… ну… — Том у відчаї закусив губу. Він почувався так, неначе стоїть перед тренером голий. — Але якщо ви говорите, що Брендон міг би отримати стипендію навіть у першому Дивізіоні, то я прошу вас, подумайте…

— Пане Бартон, — перебив тренер (голос був різким, непоступливим), — річ не в тім, чи гарний із вашого сина футболіст. Джонні Манзел, Джош Ґордон, Аарон Ернандес[147] — вони всі були чудовими футболістами, але водночас вони кінчені люди, що принесли лише розчарування своїм рідним, товаришам по команді, всім довкола них. І все через наркотики чи алкоголь. Багато ви знаєте успішних футболістів, які були наркоманами в школі? От і я не знаю. Я не даватиму рекомендацію хлопцеві, який у майбутньому майже напевно стане джерелом проблем.

Том проковтнув колючий клубок і підвівся.

— Дякую. — Він немовби здувався на очах. — Спасибі за відвертість, тренере.

Пізніше того самого дня Віксбург

Витягнувши босі ноги, Том Бартон сидів на терасі, що тулилася до задньої стіни двоповерхового будинку його сестри, Деббі, й допивав третю банку «Урожаю Диявола»[148], коли почув, як у вітальні грюкнули двері. Годинник показував двадцять по третій — надто рано для повернення з роботи сестри, тож це міг бути лише його син, і Том, не обертаючись, гукнув: