Джинні послала Ралфа до «Кроґеру» зі списком покупок. Що б там не побувало в них удома цієї ночі — людина, привид чи персонаж із надміру яскравого сну, — містер і місіс Андерсон все одно мали щось їсти. І десь на півдорозі до супермаркету в Ралфовій голові склалася цілісна картина. Нічого екстраординарного, бо очевидні факти вже давно лежали в нього перед носом — а точніше, перед очима, у допитній кімнаті поліцейського управління. Може, він тоді встиг допитати справжнього вбивцю Френка Пітерсона, та ще подякувати йому і відпустити? Здавалося, це неможливо, зважаючи на серйозні речдоки, що прив’язували до цього злочину Террі, проте…

Ралф пригальмував і зателефонував Юнові Сабло.

— Я сьогодні буду, не хвилюйся, — сказав Юн. — Нізащо б не пропустив новин з Огайського краєчка цього пиздецю. І я вже займаюся Гітом Голмзом. Поки інформації небагато, та на той час, як ми всі зберемося, роздобуду більше.

— Добре, але я не тому телефоную. Ти зможеш дістати кримінальне досьє Клода Болтона? Він працює викидайлом у «Прошу, джентльмени». Там на нього небагато справ, здебільшого зберігання й один-два випадки зберігання з метою продажу, провину визнано, справи закрито.

— Це той, який любить, щоб його називали співробітником служби охорони?

— Так, сер, це наш Клод.

— А що з ним?

— Розповім сьогодні ввечері, як на нього щось спливе. А поки скажу тобі лиш, що низка подій веде від Голмза до Мейтленда і від Мейтленда до Болтона. Може, я помиляюсь, та не певен.

— Ралфе, ти мене вбиваєш! Розкажи!

— Не зараз. Тільки після того, коли я сам пересвідчусь. І мені ще дещо треба. Фотокартки з татуюваннями Болтона — я майже певен, що в нього на пальцях є якісь татухи. Мав би тоді пильнувати, але сам знаєш, куди треба дивитися під час допиту, особливо якщо в хлопця по той бік столу є «послужний список».

— Дивитися треба на обличчя.

— Правильно. І тільки на обличчя. Бо коли такі хлопці, як Болтон, беруться брехати, то з тим самим успіхом можуть тримати над головою плакат із написом «Я — брехло сране».

— Гадаєш, Болтон брехав, коли розповідав, як Мейтленд зайшов до них скористатись таксофоном? Бо та таксистка підтвердила його історію.

— Тоді я так не вважав, але зараз маю більше інформації. Поглянь, будь ласка, що там у нього на пальцях. Якщо взагалі щось є.

— А ти, ese, як гадаєш — що?

— Не хочу поки нічого казати, але якщо я думаю правильно, то в досьє це має бути. І ще дещо. Перешлеш мені фото?

— З радістю. За пару хвилин.