— Джинні…

— Будеш яйця?

— Мабуть, так.

Ралф не був голодний, але якщо він порадує дружину хоч тим, що з’їсть сніданок, який вона приготувала, то так і зробить.

Джинні дістала з холодильника яйця і, не обертаючись, заговорила до чоловіка:

— Я хочу, щоб ночами за нами наглядала поліція. Не треба, щоб тут із ранку до вечора стирчали копи, та нехай регулярно проїжджають повз будинок. Можеш про це домовитися?

«Поліцейський захист проти привида не дуже поможе», — подумав Ралф… але з огляду на їхній довгий шлюб не став казати цього вголос.

— Певно що можу.

— І ти маєш розповісти про це Гові Ґолду й решті. Навіть якщо це прозвучить як маячня.

— Люба…

Але Джинні не хотіла слухати відмовки.

— Він сказав — ти або хтось із вашої компанії. Сказав, що розкидає ваш потрух по пустелі канюкам на поживу.

Ралф хотів їй нагадати, що хоч вони час від часу й бачили, як у небі кружляє одинокий канюк (особливо в ті дні, коли сміття забирали), та навколо Флінт-Сіті небагато місць, подібних до пустелі. Сам цей факт уже свідчив про те, що нічна пригода дружини була сном — але щодо цього Ралф також змовчав. Він не мав наміру розпалювати нову сварку, коли стара тільки вщухла.

— Розповім, — сказав він, і цю обіцянку збирався виконати. Вони мають викласти всі свої карти на стіл. Усі дикі, божевільні карти. — Ти знаєш, що в нас зустріч в офісі Гові Ґолда, так? З тою жінкою, яку Алек Пеллі найняв, щоб розвідати подробиці поїздки Террі до Дейтона.

— Та, яка категорично заявила, що Террі невинний?

Цього разу Ралф подумав, але не сказав (у тривалих шлюбах, здається, набираються цілі океани невисловлених розмов): «Урі Ґеллер [189] теж категорично заявляв, що може гнути ложки самим лиш поглядом».

— Угу. Вона вже в дорозі. Може, вийде так, що ця жінка — нетяма й пустобрех, але її колишнім партнером у детективному агентстві був заслужений коп, та й методи роботи видаються цілком слушними, то, може, вона справді щось розкопала в Дейтоні. Говорила вона впевнено, це точно.

Джинні взялася розбивати яйця.

— Ти б не зупинився, навіть якби спустився й побачив, що сигналізацію закоротило, задні двері стоять прочинені навстіж, а на кахлях — сліди того чоловіка. Ти б і тоді не зупинився.

— Так.