— Що за вистава?.. Мені не подобається… Добре, добре, якщо це найкращий варіант… Що?…Ти ж знаєш, якої я про це думки… Ти ж сам кажеш, це твоя проблема… Тримай мене в курсі.

Він ніколи не говорив багато, тож ці слова, мабуть, мають тисячі ймовірних тлумачень, але вона не могла не розтлумачити їх по-своєму.

Ні, Кевін не помер.

На тривалий час запала тиша. Тільки друкування, ходіння, дихання. Жодних дзвінків. Він ніби жодного разу й з кабінету не виходив. Вона мало не відчувала, як стривожений Карстен і через те тривожилась навіть дужче, ніж до того. Як його тримали в курсі? Надсилаючи листи електронною поштою?

Можливо, їм пощастило. Можливо, фахівця їм довелося чекати здалеку. Можливо, Кевіна просто утримували, і він передчував, що буде. Це геть інший бік гри, вона вже розігрувала таку карту — дати суб’єкту почекати, щоб він уявив усе, запанікував. Подбати про те, щоб він подумки програв бій, коли він ще навіть не почався.

Але за таких обставин це навряд. Вони знали, що Деніел живий. Вони підозрювали, що в місті йому хтось допомагає. Вони не дали б поплічникам Кевіна часу, щоб утекти.

Для Карстена та Діверса годинник теж цокає. Тож вони зателефонували, а потім, почувши, що вона взяла слухавку, від’єднались. Вона не перетелефонувала, щоб спитати, чи випадковим був дзвінок. Телефон викинули. Вони здогадалися б, що поплічник уже кинувся навтьоки.

Як мала б вона.

Алекс виринула зі своїх напружених роздумів, тільки зараз помітивши, що Деніел умостився на стільці біля неї, спостерігаючи за реакцією на її власні думки, що з’являються на її обличчі. Вал сперлась об стільницю біля мийки, а Ейнштейн сидів біля її ніг, теж спостерігаючи.

— Ще трішки, — мовила вона до них, розриваючи тривалу тишу в кабінеті Карстена. Вона не хотіла нічого пропустити, але в неї не було часу на те, щоб прослуховувати порожні проміжки в реальному часі.

Вона поставила на паузу, коли він заговорив, а потім помалу промотала назад. Він знову набрав номер. Тепер тон його голосу був на сто вісімдесят градусів відмінний від попереднього. Зміна була настільки разючою, що вона здригнулась. Їй навіть спало на думку, що вона щось сплутала в програмі й поставила попередній запис.

Говорив він ласкавим голосом, як дідусь.

— Я розбудив тебе, хіба ні? Як тобі спалося? Так, пробач, у мене виникла невеличка нагальна справа. Я мав поїхати в офіс… Ні, планів не відміняй. Зводи Лівві в зоопарк. Завтра буде спекотніше… У цьому в тебе вибору немає, Ерін. Мені прикро, що сьогодні не можу піти з вами, але я нічого не можу вдіяти… Лівві добре розважиться й без мене. Вона розповість мені про все сьогодні за вечерею… Зробіть якомога більше фото. Я нічого не обіцяю, але намагатимусь встигнути на вечерю… Так не чесно… Так, я пригадую, що казав тобі, що цей тиждень буде неважким, але ти ж розумієш, що таке робота, любонько. Жодних гарантій.