Вриваючи час від сну й п’ючи для бадьорості гарячий грушевий узвар, у темні зимові ночі Хома з Мартохою клопотались кожною дрібницею, яку слід передбачити. Визначили насамперед точний час — весну наступного року. А також точний порядок, за яким супутники небесного світила вилаштуються один за одним, бо тут не можна, щоб від Плутона, скажімо, було користі лише два шаги, та й ті щербаті. А ще не забули за силу тяжіння планет, щоб не була їхня сила воляча, а ум курячий чи, скажімо, раз Юпітер дужчий, то він уже й луччий. А ще двома хозяйновитими головами Хома з Мартохою не могли не міркувати про сонячний вітер, себто корпускулярне випромінювання Сонця, бо для всієї велетенської небесної механіки корпускулярне випромінювання завжди ой як багато важить!

Либонь, тільки в яблунівському колгоспі «Барвінок» так грунтовно могли попіклуватись про майбутню передислокацію планет, щоб їхнє протистояння на небосхилі відбулось так, як і має відбуватись протистояння планет. Цим самим, звісно, ми не хочемо кинути тінь на Кривошиї, Чудви, Сухолужжя чи Велике Вербче. Авжеж, будь-яке українське село успішно впоралося б із такою роботою, бо коли в нас беруться до чогось, то доводять до пуття. Хоча, цілком можливо, комусь іншому й забракло б у цьому ділі такого артистизму, якого не забракло Хомі та його рідній жінці Мартосі.

Проте ми погрішили б проти істини, якби стверджували, що вони лише вдвох бились над цією космічною проблемою. Гуртом, як то мовиться, і батька легко бити, а що вже тоді казати про такий важливий захід, як парад планет!

Директор школи Діодор Дормидонтович Кастильський, здибавшись із Хомою на вулиці, настійливо радив не забувати під час параду планет про кільця Юпітера, щоб там усе гаразд було з вибухами, з виверженнями, з кометами, метеоритними масами й хмарами.

Ще не встиг розпрощатися з Кастильським, як тут із костуром наближається довгожитель Гапличок і, гадаєте, про Боже й святе з грибком маслючком затіває балачку? Затіває балачку про короткоперіодичні комети Юпітера, Сатурна, Урана й Нептуна, бо, видать, комети цікавлять і непокоять довгожителя Гапличка більше, ніж Боже й святе на схилі віку.

Ще не розкланявся з довгожителем Гапличком, як тут назустріч іде листоноша Федір Горбатюк із важкою поштарською сумкою і, звісно, гомонить зі старшим куди пошлють не про статистичне зведення в останньому номері районної газети, а про газову атмосферу Титана, себто супутника Сатурна.

А яблунівське жіноцтво, якому до всього є діло, якому тільки дай язика почесати? Ото здибає Мартоху коло криниці самогонниця Вівдя Оберемок — і знай гомонить про те, що ой як їй приспічило поїхати в Пулково та побувати в обсерваторії, щоб обдивитись небо в найпотужніші телескопи. А колишня пройдисвітка й спекулянтка Одарка Дармограїха, що тепер вибилась у знатні й передові, десь біля автобусної зупинки просить Мартоху крутити з тим парадом планет, та не перекручувати, бо, гляди, ще Дніпро пересохне біля Києва так, що вбрід перебредеш легендарну ріку... Й доярка Христя Борозенна також застерігала Мартоху, бо, мовляв, хай собі вдвох із Хомою проводять парад планет, раз замислили, парад завжди парад, але ж хай усе буде по-людськи і з толком, хай жито й пшениця родять під час параду, хай бджоли мають взяток меду, а в Яблунівці цвітуть і плодоносять яблуні, бо яка ж то благословенна Яблунівка, якщо в ній захирлявіло й змертвіло її коронне дерево!