А може, й на краше, га, що Хома Хомович таки зостався зі своєю головою? Бо чи міг би він, безголовий, сприйняти й по достоїнству оцінити балет «Ікар», із яким на яблунівському корівнику звітували митці перед тваринниками? Чи міг би він, безголовий, заприязнитися з маститим вченим Мастодонтовим-Рапальським, перевершити в словесному турнірі тюрколога Йону Ісайовича Корогли, порятувати з допомогою народної голкотерапії шефа-спеца Алоллона Кіндратовича Козака-Мамариго? Та й ніхто, либонь, не сумнівається в тому, що дуже й дуже знадобилася старшому куди пошлють голова тоді, коли він із роботом Мафусаїлом Шерстюком співав задушевних пісень; коли, відмовившись від такого технічного нонсенсу, як вила-згрелі, в самозабутті навіював собі ширу любов до новинки технічного прогресу, себто до скребкового транспортера. Гай-гай, не могло обійтись без голови й тоді, коли Хома став невидимцем, і тоді, коли конструював машину часу, й тоді, коли виходив в астрал. А що вже тоді казати про час, коли Хома став тракторозавром! Хоч би й що там балакали про грибка маслючка, то в жодному ділі невірний цей і лукавий чоловік не обходився без голови.

Справді, звідки така сила в старшого куди пошлють, звідки таке всевладдя над собою, над людьми, над роботою й словом, над природою? Звідки така могутність розуму, якому скоряються всі науки, всі знання, всі ремесла і всі жанри мистецтва? Звідки така всепроникливість у заповідні таємниці буття, в сфери свідомості й підсвідомості?

Авжеж, по-всякому пояснювали такий феномен, як старший куди пошлють Хома Хомович Прищепа з яблунівського колгоспу «Барвінок». Безумовно, є слушність у тому, щоб коріння його феноменальності вбачати в надлюдській залюбленості в роботу на корівнику, — при такій залюбленості примусове відлучення грибка маслючка від роботи не могло не стати трагедією. Є смисл не забувати про закоханість його в красу й силу українського слова. Є резон пам’ятати, що жив чоловік не тільки за московським, київським і місцевим часом, а й за декретним, ефемеридним і місцевим зоряним часом. Авжеж, напився чародійної сили з молоком матері, але ж і з народної пісні він зачерпнув стільки, що не виміряєш. Та й багато інших чинників, на які з більшою чи меншою справедливістю вказувала районна газета і на які вдруге тут посилатись немає потреби.

Звісно, слід відмести всякі сенсаційні здогади, які висловлювались у західній буржуазній пресі. Слід рішуче відмести пасталакання заокеанського хіроманта Майкла Макговерна, котрий на трудовій руці яблунівського колгоспника зумів роздивитись винятково рідкісне Кільце Венери й назвав старшого куди пошлють рабом планети Меркурій. Необхідно рішуче засудити і варнякання амстердамського напівпорнографічного журнальчика, який намагався за вигаданими синдромами рідні старшого куди пошлють роздивитись коріння надлюдської сили Хоми невірного і лукавого. Автор тієї статті обіцяв написати не тільки про синдроми рідні, а й про синдроми самого грибка-маслючка, та, слава Богу, обіцяна стаття так і не появилась, бо чи то журнал перестав існувати, чи то автора вхопив правець.