Коли правник зачитав умови заповіту своїм сухим і скрипучим голосом, Анатоль не відразу збагнув, що цей документ стосується саме його. Він ледь стримався, щоб не розсміятися. Хоч так, хоч сяк, а Домен де ля Кадусе одно належатиме їм з Ізольдою.
Тепер, півгодини потому, коли вони стояли в маленькій єзуїтській церковці, а священик промовляв завершальні слова короткої церемонії, що зробила їх чоловіком і дружиною, Анатоль узяв Ізольду за руки.
— Нарешті, мадам Верньє, — прошепотів він. — Enfin, моя кохана.
Свідки, випадкові люди, запрошені похапцем з вулиці, посміхалися, забачивши такий безпосередній та щирий прояв почуттів, і жалкували, що вінчання минулося так скромно.
Під звуки дзвонів Анатоль та Ізольда вийшли на вулицю. І відразу ж почули гуркіт грому. Бажаючи провести перші години свого подружнього життя на самоті — і гадаючи, що Маріета з Леоні на час їхнього повернення вже чекатимуть їх у готелі, — вони побігли, ховаючись від негода, по вулиці й заскочили до першого-ліпшого закладу, який їм трапився.
Анатоль замовив пляшку «Кристалу» — найдорожчого шампанського, яке було в меню. Вони обмінялися подарунками. Анатоль подарував Ізольді срібний медальйон з її мініатюрним портретом з одного боку, і своїм — із протилежного. Вона ж подарувала йому позолочений годинник з вигравійованими ініціалами навзамін відібраного нападниками в Пасаж де Панорама.
Упродовж наступної години вони пили й розмовляли, утішаючись товариством одне одного, а тим часом у грубі дзеркальні вікна вдарили перші краплі зливи.
РОЗДІЛ 58
Зійшовши з містка, Леоні на мить стривожилась і розгубилася. Вона вже не могла дурити сама себе, вдаючи, що чинить усупереч настановам Анатоля. Проте вона відразу ж викинула цю думку з голови, обернувшись же, побачила, як над Бастидою скупчуються чорні грозові хмари.
У такий час, переконувала вона себе, буде безпечніше лишитись на протилежному боці річки, подалі від епіцентру негоди. З іншого боку, їй таки доведеться повертатися до Нижнього міста якомога скоріше. Однак шукачка пригод і дослідниця не могла просто так полишити своє починання тільки тому, що їй це заборонив брат.
Квартал Тріваль виявився набагато гнітючішим та злиденнішим, аніж вона собі уявляла. Усі дітлахи ходили тут босоніж. Скраю дороги сидів жебрак із білуватими невидющими очима. Він кутався в якесь дрантя, кольором схоже на мокру бруківку. Коли Леоні проходила повз нього, він простягнув бруднющу руку з такою самою бруднющою чашкою, просячи милостиню. Вона кинула в чашку монетку й обережно рушила далі по нерівній брукованій вулиці з непоказними будинками. Віконниці на більшості з них були в жалюгідному стані, і на них облущувалась фарба, «Пеоні поморщила носа. На занедбаній вулиці смерділо нечистотами.