У цьому місці вітер був навіть іще сильнішим, отож Леоні довелося дістати з кишені носовичок і затулити ним рота й носа, захищаючи їх від холодного сирого повітря. Пробравшись крізь заплутаний лабіринт, вона невдовзі опинилася біля старого кам’яного хреста. Перед ним відкривався краєвид на терасові сади, овочеві ділянки, виноградники, курники та кролятники. За ними, унизу, було видно купку маленьких приземкуватих будиночків.
Із цієї зручної точки Леоні добре бачила, ідо вода в річці була дуже високою. Її чорна невгамовна маса неслася повз водяні млини, обертаючи їхні колеса. Далі як на долоні виднілась уся Бастида. Дівчина розгледіла навіть шпиль собора Сен-Мішель і високу годинникову вежу церкви Сен-Вінсент якраз коло їхнього готелю. Її кольнуло відчуття тривоги. Кинувши погляд на зловісне небо, Леоні збагнула, що може надовго лишитись на цьому березі річки, якщо піде дощ і рівень води підніметься ще вище. Раптом Нижнє місто здалося їй далеким-далеким. Якщо вона потрапить у повінь, то історія, яку вона придумала для Анатоля, щоб виправдати свою відсутність, уже не матиме жодного значення.
Якийсь рух над головою змусив Леоні поглянути вгору. То була зграя круків, чорних на тлі сірого неба. Вони злетіли над баштами й мурами, відчайдушно долаючи вітер.
Леоні поспішила назад. Перша краплина дощу впала на її щоку. Потім — іще одна, ще одна. Вони почали падати чимраз частіше, стаючи дедалі більшими й холоднішими. Несподівано заторохтів град і загуркотів грім. І раптом усе довкола закрили суцільні потоки води.
То налетів буревій, якого всі так довго боялися.
РОЗДІЛ 59
Леоні швидко озирнулася, шукаючи притулку, одначе нічого не знайшла. Буря застала її посеред крутого брукованого спуску, що сполучав цитадель із кварталом Барбакан, де не було ні дерев, ні помешкань, ні споруд. Зморені ноги Леоні відмовлялися підійматись назад, до Сіте.
Лишається тільки спускатися вниз.
Спотикаючись, вона кинулася вниз схилом, піднявши спідниці до колін, намагаючись не вимочити їх у брудній воді, що бурхливим потоком неслася по бруківці. Вітер закладав їй вуха й задував воду під край капелюха, тріпав її плащ і притискав його до ніг.
Дівчина не помітила двох чоловіків, котрі стежили за нею з-за кам’яного хреста на перехресті вгорі. Один з них був добре вдягнений, імпозантний і стильний, явно з верхніх шарів суспільства й небідний. Другий — невисокий, темноволосий, у наполеонівському плащі. Вони обмінялися кількома словами. Блиснули монети, переходячи з руки в елегантній рукавичці в брудну долоню старого солдата. Потім чоловіки попрощалися. Вояк зник серед будівель Сіте.