Тільки-но вона ступила на місток, на неї з усією силою налетів північно-західний вітер. Їй довелось однією рукою притримувати капелюшок, а іншою тримати сукню, щоб вона не плуталась під ногами. Вітер кидав їй в обличчя пилюку та сміття, і вона, примружившись, заледве просувалася вперед.

Та щойно Леоні ввійшла до Сіте, як опинилася в безпеці й затишку. На мить вона зупинилася поправити своє вбрання, а потім обережно, щоб не вступити в потік каламутної води посеред бруківки, пішла через відкритий простір, що відокремлював зовнішні укріплення від унутрішніх. Неподалік Леоні побачила насос; двоє хлопчаків качали його ручку вгору-вниз, набираючи пульсуючу воду в металеве цебро. Ліворуч і праворуч виднілися залишки нещодавно знесених жалюгідних халуп. На висоті горішнього поверху самотньо висів у повітрі чорний від кіптяви камінь для прочистки димарів. Коли зносили нетрі, його, вочевидь, забули прибрати.

Жалкуючи, що не прихопила з собою всього путівника, а тільки план Бастиди, Леоні змушена була розпитувати дорогу, і їй пояснили, що замок розташовано прямо попереду, й він убудований у західні стіни укріплень. Коли дівчина рушила далі, серце її тьохнуло від передчуття чогось лихого. Здалеку екстер’єр величних високих мурів цитаделі дійсно вражав, але насправді інтер’єр і проміжок між зовнішніми й унутрішніми укріпленнями виявилися досить похмурими та зловісними. А ще там було брудно. Слизьку бруківку вкривав шар багнюки. Придорожні канави повнилися сміттям і всіляким непотребом.

Шато Комталь виявився тим, чим він дійсно був — звичайнісінькою військовою спорудою, нічим не примітною, простою та брудно-сірою. У башті Тур де Вад, розташованій у тіні високих стін, перебував пороховий склад. Біля башти стояв один-єдиний вартовий і длубався кописткою в зубах. Місцина мала на собі ознаку занедбаності; видно було, що цю споруду просто терплять, однак належним чином не доглядають.

Леоні трохи постояла, роззираючись із-під широкого капелюха, намагаючись угледіти хоч якусь романтичність у простому непоказному місткові та нічим не примітному, суто функціональному проході до самого замку, але так і не змогла. Коли вона відвернулася, щоб піти, їй спало на думку, що спроба реставрувати Сіте як туристичну принаду явно зазнала фіаско. Вона ніяк не могла уявити, що такі вулиці повнитимуться відвідувачами. Тут було нудно, і ніщо не задовольняло сучасних смаків і вподобань. Нещодавно відремонтовані мури й фабричні кам’яні цеглини та черепиця тільки підкреслювали занедбаність автентичних споруд. Можна було лише припустити, що реставратори сподівалися, що коли роботи скінчаться, то зміниться й сама довколишня атмосфера. Що нові ресторани, крамниці, а може, навіть і готель надихнуть новим життям ці вузькі звивисті вулички. Леоні стала неквапливо прогулюватись. Їй зустрічалися нечисленні відвідувачі — дами, котрі від холоду ховали руки в муфти, та чоловіки в циліндрах і з палицями. Проходячи повз неї, вони чемно вітались.