— Я насправді не знаю…

Утім, Джуліан вів далі, не зважаючи на неї:

— Дехто стверджує, що під Чарівником мають на увазі Христа, а чотири із зображень кальваріїв містять у собі малюнок вежі, не кажучи вже про вежу Магдала на бельведері.

— Але ж це зовсім не схоже! — мимовільно вирвалось у Мередіт.

Джуліан різко нахилився вперед у своєму фотелі.

— Не схоже на що, міс Мартін? — спитав він. У його голосі вона почула збудження й радість, наче він спіймав її на брехні.

— На тодішній Єрусалим, — сказала Мередіт перше, що спало на думку.

Джуліан підняв брови.

— Або на ті карти Таро, які вам, мабуть, доводилося бачити.

За столом запала тиша. Хол насумрився. Мередіт не могла збагнути, чи то він почувався незручно, чи то вловив напруженість між дядьком та нею й неправильно зрозумів її причину.

Раптом Джуліан залпом осушив келих, поставив його на стіл і, відсунувши стілець, підвівся.

— Ну що ж, залишаю вас удвох із цією проблемою, — сказав він із посмішкою так, наче вони щойно провели надзвичайно втішні півгодини в компанії одне одного. — До побачення, міс Мартін. Гадаю, ви з приємністю проведете в нас решту вашого творчого відрядження. — Він поклав руку племінникові на плече, і Мередіт помітила, що Хол заледве стримується, щоб не скинути її. — Ти не заскочиш до мене після зустрічі з міс Мартін? Я хотів би про дещо з тобою переговорити.

— Сьогодні?

Джуліан витримав прямий і непривітний погляд Хола.

— Сьогодні.

Хол завагався, а потім різко кивнув.

Вони сиділи мовчки, поки Джуліан не пішов.

— Не знаю, як ти можеш… — почала Мередіт, а потім зупинилася. Правило номер один: ніколи не коментуй стосунки в чужій родині.

— Ти хочеш знати, як я все це терплю? — гнівно спитав Хол. — Відповідаю: я не збираюся цього терпіти. І щойно з усім розберуся, я звідси поїду.

— А ти хоч трохи сьогодні розібрався?