— А хіба вона не все розповіла поліції?

— У мене склалося таке враження, що вони не визнали її за надійного свідка.

— Як це?

— Та вони особливо не розводились, але натякнули, що жінка була напідпитку. До того ж на дорозі не було слідів від коліс, тому в поліції засумнівалися, що вона взагалі щось могла чути. Принаймні, так мені сказали в поліції. — Хол зробив паузу. — Її адресу мені давати не схотіли, та я все одно виписав її номер з матеріалів справи. Я навіть… — він трохи завагався. — Я навіть домовився з нею зустрітися.

— А чи варто це було робити? — спитала Мередіт. — Якщо поліція вважає, що ти втручаєшся в їхню роботу, то, можливо, вони не допомагатимуть тобі, а заважатимуть?

— Я їм уже набрид, — сказав Хол із гнівом у голосі, — але, правду кажучи, у мене таке враження, що я товчусь головою в цегляну стіну. Мені вже байдуже. Кілька тижнів я намагався змусити поліцію сприймати мене серйозно, намагався бути терплячим і неконфліктним, але це мені нічого не дало. — Він замовк; щоки його розчервонілися. — Вибач, тобі це, мабуть, не дуже цікаво.

— Усе гаразд, не переймайся, — сказала Мередіт і подумала, наскільки ж схожими в деяких рисах були Хол і його дядько: обидва швидко закипали; проте відразу ж їй стало соромно, бо вона знала, що Холові таке порівняння навряд чи сподобалось би.

— Я розумію, що ти не маєш підстав сприймати все, що я оповідаю, за чисту монету, та я просто не вірю офіційній версії подій. Я не кажу, що мій татко являю собою людину бездоганну — якщо чесно, то між нами було мало спільного. Він був тихий, трохи відлюдькуватий, не з тих, хто схильний здіймати бучу, але він просто не міг отак випити й сісти за кермо. Навіть у Франції. Жодним чином не міг.

— Тут легко помилитися, Холе, — лагідно сказала Мередіт. — 3 нами всіма таке траплялось, — додала вона, хоча сама ніколи не сідала за кермо напідпитку. — Ну, взяв і випив зайве. І йому не пощастило.

— «Кажу тобі, хто завгодно, але не татко, — наполягав Хол. — Він інколи міг випити, але до фанатизму суворо дотримувався правила: ніколи не сідати п’яним за кермо. Навіть після однієї склянки. — Хол згорьовано опустив плечі. — Мою матір убив п’яний водій, — тихо сказав він. — По дорозі до школи в селі, де ми жили. Вона йшла, щоб забрати мене після уроків, і було пів на третю. А якийсь ідіот на БМВ якраз мчав додому з бару, де він нажлуктився шампанського.

Тепер до Мередіт дійшло, чому Хол не міг спокійно прийняти такий висновок слідства. Проте бажання — це одне, а дійсність — зовсім інше. З нею теж так траплялось. Якби бажання здійснювались автоматично, то її справжня мати одужала б. І ніколи б не було сцен та бійок.