Хол нахилився, рвучко підняв Мередіт одним порухом своїх сильних рук і поніс на ліжко. Ключ випав з її руки та глухо бемкнувся на товстий килим, що лежав на кахляній підлозі.

— Ти така легенька, — прошепотів він, цілуючи її шию.

Обережно опустивши Мередіт на ліжко, він сів поруч, не сміючи відірвати ніг від підлоги, наче голлівудський секс-символ, зненацька засоромившись свого власного внутрішнього цензора.

— Ти впевнена… — почав був він, але замовк; а потім зробив іще одну спробу: — Ти впевнена, що тобі цього дійсно хочеться?

Мередіт притиснула палець до його губів.

— Т-с-с-с-с!

Вона стала повільно розстібати ґудзики на своїй сорочці, потім притягла його руку до себе. Напівзапрошення, напівнаказ. Мередіт почула, як Холові забило дух, а потім побачила, як здіймаються й опускаються його груди в плямистому світлі місячних променів. Сидячи зі схрещеними ногами на великому ліжку, Мередіт нахилилась і поцілувала Хола, відгорнувши своє темне волосся, що розсипалося по її обличчю. При цьому їй не довелося дотягуватись до його обличчя, бо різниці в зрості тепер не існувало.

Хапливо знімаючи свій светр, Хол заплутався, і Мередіт допомогла йому, засунувши руки під бавовняну футболку. Вони обоє засміялися, трохи ніяковіючи, а потім підвелися, щоб скінчити процедуру роздягання.

Мередіт не почувалася скутою. Це було цілком природно, більше того — правильно й необхідно. Приїхавши до Рен-ле-Бена, вона наче випала з часу. Наче на кілька днів вийшла зі свого розсудливого «я» та свого звичного розміреного життя, що котилося в заданій колії, і опинилася там, де діють зовсім інші правила.

Мередіт зняла останній предмет одежі. «О!» — вихопилось у Хола.

Мередіт підступила до нього; їхні оголені тіла торкнулись одне одного — від пальців ніг до грудей. Це було напрочуд інтимно, приголомшливо-прекрасно. Вона відчула, наскільки сильно він її жадає, але Хол не поспішав, даючи їй змогу самій проявити ініціативу й чинити так, як заманеться саме їй.

Мередіт узяла його за руку й потягнула до ліжка. Потім підняла ковдру, і вони лягли, відчуваючи своїми розпашілими тілами хрустку й байдужу прохолоду простирадла. Якусь мить вони лежали поруч, тримаючись за руки, наче лицар і його дама в кам’яному саркофазі. Потім Пол сперся на лікоть, а іншою рукою став гладити Мередіт обличчя та голову.

Розслабившись під його дотиком, вона почала дихати рівно й глибоко.

Ось його рука пішла вниз, погладивши плечі, шию, потім злегка торкнулася грудей, знайшла руку Мередіт і міцно стиснула її. Губи та язик Хола торкнулись її тіла й почали ніжно пестити його.