РОЗДІЛ 74
Ледь устигла Леоні вимити з-під нігтів бруд і перевдягнутись, як пролунав дзвоник до обіду.
У маленькій їдальні до них приєдналась Ізольда. Їй дуже сподобались гостинці від Леоні, і вона навіть спромоглася з’їсти трохи супу. Коли обід скінчився, вона попрохала племінницю скласти їй компанію. Леоні із задоволенням це прохання виконала, хоча, поки вони розмовляли та грали в карти, думки її витали в зовсім іншому місці. Вона вигадувала план повернення до лісу, щоб забрати знайдені карти. А ще — черговий привід з’їздити до Рен-ле-Бена.
Решта дня минула спокійно. Під вечір набігли хмари, у долині та над містом прошумів дощ, проте негода оминула Домен де ля Кад.
Наступного ранку Леоні прокинулась пізніше, ніж зазвичай.
Коли вона вийшла на сходову площадку, то побачила, як Маріета виходила з зали, несучи до їдальні тацю з поштою. Підстав уважати, що мосьє Констант якось дізнався її адресу й написав їй напряму, не було. Навпаки — Леоні боялася, що він про неї зовсім забув. Утім, вона жила в постійному тумані романтичних ілюзій та примарних очікувань, через те легко уявила собі саме таку здатну викликати неприємності й украй незручну ситуацію.
Тому, не маючи ані найменшої надії на лист із Каркасона, Леоні, тим не менше, злетіла сходами, гадаючи лишень одну думку — перейняти Маріету. Вона боялась — і водночас сподівалася — побачити на конверті знайомий герб, такий самий, як і на тій візитівці, що дав їй мосьє Констант у церкві та яка закарбувалась у її пам’яті.
Леоні притиснула око до шпарини між дверима й одвірком саме тієї миті, коли двері розчинились і з них вийшла Маріета з порожньою срібною тацею в руках.
Вони вдвох перелякано заверещали.
— Мадемуазеле!
Леоні швидко зачинила двері, щоб гамір не привернув уваги Анатоля.
— Ти часом не звернула уваги, Маріето, чи не було листа з Каркасона? — спитала вона.
Служниця запитально подивилась на неї.
— Та ні, мадемуазеле, не було.
— А ти точно пам’ятаєш?