Лист закінчувався повідомленням, що Констант зупинився в Рен-ле-Бені в «Готелі де ля Рен», де він чекає, що Верньє, як людина честі, прийме його виклик.

Уже не вперше Анатоль пожалкував, що піддався імпульсу, який зупинив його руку на цвинтарі Семетьєр де Монмартр. Він відчув тоді присутність Константа на кладовищі. Знадобилась уся його сила волі, щоб не обернутись і не встрелити його там, на місці, холоднокровно — і відповісти за законом. Коли він сьогодні вранці розпечатав листа, то першою його спонукою було податися до міста й напасти на Константа в його лігвищі.

Утім, такий нерозсудливий крок не поклав би краю цій справі.

Якийсь час Анатоль мовчки сидів у їдальні. Його цигарка зотліла, і він підкурив нову, але був надто поглинутий своїми роздумами, щоб допалити її до кінця.

Для дуелі йому знадобиться секундант, бажано — хтось із місцевих. Може, попросити Шарля Денарно? Він принаймні світська людина. Анатоль подумав також, що непогано було б запросити доктора Ґабіньйо як медика. Анатоль розумів, що навряд чи молодий лікар страшенно зрадіє такій перспективі, але знав, що він йому не відмовить. Заради здоров’я Ізольди йому довелося відкритися перед Габіньйо щодо їхніх стосунків із нею. Тому він був певен, що Габіньйо погодиться. Не через нього, а заради його вагітної дружини.

Він намагався переконати себе в сприятливому закінченні дуелі. Поранений Констант буде змушений потиснути йому руку й оголосити про припинення ворожнечі. Однак у нього нічого не виходило. Навіть якщо він і переможе, у нього не буде жодної впевненості в тому, що Констант дотримуватиметься домовленості.

Звісно, альтернативи Анатоль не мав і мусив прийняти виклик. Він був людиною честі, навіть якщо його дії впродовж цього року важко було назвати шляхетними. Якщо він не вийде на поєдинок із Константом, то все залишиться, як і було. Нічого не зміниться. Ізольда й далі житиме під страшним тягарем, завжди боятиметься несподіваного нападу Константа. І всі вони боятимуться. Жага цього типа до переслідування, якщо судити з отриманих листів, не вгамувалась, а навпаки — лише зросла. Анатоль знав, що коли він відмовиться виступити проти Константа, той із новою силою виступить проти нього — і проти всіх його близьких та знайомих.

Недавно Анатоль випадково підслухав розмову між слугами, що в місті ходять химерні чутки про Домен де ля Кад. Місцеві мешканці з тривогою та занепокоєнням говорили, що, вочевидь, потвора, яка тероризувала округу в дні Жуля Ляскомба, знову повернулась. Анатоль аж ніяк не був зацікавлений у роздмухуванні скандалу й був рішуче налаштований покласти йому край.