Камінь легко зрушив з місця. Леоні сіла навпочіпки й поклала його собі на коліна. На поверхні каменя був знак, намальований Чи смолою, чи чорною фарбою — п’ятикутна зірка, узята в коло.

Відчувши приплив ентузіазму — а раптом вона натрапила на схованку карт Таро? — Леоні відклала камінь убік і, взявши дерев’яного патика, почала обкопувати по черзі кожен камінь. Зненацька серед мокрої землі показався клапоть товстої матерії, і Леоні здогадалася, що ці камені придавлюють його.

Вона стала копати далі, користуючись уламком деревини як лопатою, натикаючись то на камінюччя, то на друзки розбитої черепиці; аж поки не змогла висмикнути ввесь клапоть матерії. Під ним виявився маленький отвір. Відчувши захват, Леоні почала розширювати отвір, намагаючись вивільнити те, що було в ньому сховано. Вона довбала й довбала, викидаючи землю, жучків і хробаків, аж поки палиця не вперлась у щось тверде.

Ще трохи — і вона побачила щось на кшталт простої дерев’яної скриньки з металевими ручками по боках. Ухопившись брудними руками за дужки, Леоні смикнула. Земля не відпускала скриньку, та Леоні крутилася, звивалася й натужно смикала, аж поки земля не чвакнула та не відпустила свій скарб.

Важко дихаючи, Леоні витягла скриньку з западини на сухе місце й поклала її на матерію. Пожертвувавши своїми рукавичками, вона начисто витерла поверхню та, не кваплячись, підняла дерев’яну кришку. У скриньці виявився ще один ящичок — металевий коробок, схожий на той, у якому матінка зберігала свої коштовності.

Леоні витягла металевий коробок і поставила його зверху на дерев’яний. Він мав маленький замочок, який, на її подив, виявився незамкненим. Леоні спробувала обережно, потроху підняти кришку. Вона пискнула й піддалася досить легко.

Під деревами було темно, і те, що лежало всередині скриньки, теж мало темний колір. Однак невдовзі очі Леоні призвичаїлись, і вона побачила всередині пакунок, загорнутий у якусь чорну матерію. Сумнівів не було — його розмір і форма якраз збігалися з розміром та формою колоди карт. Витерши брудні долоні об свої чисті й сухі спідниці, Леоні обережно розгорнула пакунок.

І побачила зворотний бік гральної карти, більшої за розміром від тих, що їй зустрічалися. Крап карти був темно-зеленим, прикрашеним витіюватим дрібненьким візерунком сріблястого й золотистого кольорів.

Леоні трохи почекала, набираючись сміливості, потім подумки порахувала до трьох — і перевернула верхню карту.

Перед її очима постав образ темноволосого чоловіка в довгій червоній мантії. Він сидів на троні, встановленому на кам’яному бельведері. Гори вдалині видалися їй знайомими. Леоні прочитала напис під малюнком: Король пентаклів.